Людина – маленька часточка Всесвіту, а національна культура – складова світової культури. Вивчення культури різних народів – важливий, суто науковий історичний аспект, невід’ємна частина життя з природним прагненням відкрити для себе незвідані краї, звичаї та традиції країн і народів, пам’ятники історії та культури. І, як сказав доктор політичних наук, професор, Микола Головатий[1]: «Однак завжди потрібно пам’ятати: попри те, що всі нації живуть під одним небом, вони ходять по різній землі. І наш менталітет ще з часів «Слова о полку Ігоревім», Івана Федорова і друкарні Печерської лаври передбачає спадковий, хоча, можливо, дещо й старомодний потяг до друкованого слова. Попри збільшення обсягу інформації, темпів і засобів її поширення друковане слово (за змістом, психологічним забарвленням, естетикою) навряд чи втратить привабливість, навіть в епоху інформаційних технологій найвищого рівня, інформаційних суспільств загалом».
Вивчаючи різні культури, люди повинні усвідомити глобальне значення миру, навчитися жити у злагоді один з одним, незалежно від національної приналежності. Безцінними джерелами пізнання, які нас долучають до культурно-історичних цінностей і духовних реліквій, є бібліотеки, музеї. Це справжні культурні скарбниці України, що стверджують сучасне, пов’язують нас із минулим. Це наше послання в майбутнє.
Україна внаслідок геополітичного положення на карті Євразії, регіонально належачи до різних природно-географічних обширів (перехрестя Заходу і Сходу), опинилася у сфері впливу одразу трьох великих культурно-історичних центрів. Наша країна стала точкою безпосереднього дотику західноєвропейського, балканського та азіатського світів. Українська народність формувалась на основі об’єднання різних східнослов’янських племен та їхньої інтеграції з прийшлими народами. Для українського менталітету характерні сумовиті та елегійні настрої, що іноді несподівано поєднуються зі своєрідним гумором і дошкульною іронією. Поміж українців завжди цінувались стриманість, зваженість, реалістичний погляд на життя. Три століття Україна існувала в умовах польської та литовської державності, зберігала традиційну східновізантійську обрядовість, релігійну культуру, національну ідентичність українського народу. Звичаї, традиції, обряди, які супроводжують людей упродовж життя, об’єднують їх в один народ – націю. Взаємини, світовідчуття впливають на культуру народу.
В Україні живуть представники 128 національностей та етнічних груп. Зокрема, росіяни, білоруси, євреї, кримські татари, молдовани, поляки, греки, угорці, румуни, чехи, словаки, болгари, гагаузи та інші. Уся історія і культура цих народів, духовне і матеріальне життя найтіснішим чином пов’язані з українською землею, її географічними умовами.
Українську культуру недостатньо знають у світі. Свідченням цього є скупе представлення у Всесвітньому реєстрі культурної спадщини ЮНЕСКО українських святинь. До цього реєстру занесено 7 об’єктів[2], зокрема Києво-Печерську лавру, Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця», Національний дендрологічний парк «Софіївка», Софію Київську, давнє місто-державу Херсонес Таврійський, Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець-Подільський», історичний центр Львова.
Для детальнішого вивчення культури України пропонуємо видання довідкового характеру. Вони допоможуть думати, аналізувати, бачити розвиток української національної культури у взаємозв’язках з зарубіжними країнами.
Answers & Comments
Ответ:
Людина – маленька часточка Всесвіту, а національна культура – складова світової культури. Вивчення культури різних народів – важливий, суто науковий історичний аспект, невід’ємна частина життя з природним прагненням відкрити для себе незвідані краї, звичаї та традиції країн і народів, пам’ятники історії та культури. І, як сказав доктор політичних наук, професор, Микола Головатий[1]: «Однак завжди потрібно пам’ятати: попри те, що всі нації живуть під одним небом, вони ходять по різній землі. І наш менталітет ще з часів «Слова о полку Ігоревім», Івана Федорова і друкарні Печерської лаври передбачає спадковий, хоча, можливо, дещо й старомодний потяг до друкованого слова. Попри збільшення обсягу інформації, темпів і засобів її поширення друковане слово (за змістом, психологічним забарвленням, естетикою) навряд чи втратить привабливість, навіть в епоху інформаційних технологій найвищого рівня, інформаційних суспільств загалом».
Вивчаючи різні культури, люди повинні усвідомити глобальне значення миру, навчитися жити у злагоді один з одним, незалежно від національної приналежності. Безцінними джерелами пізнання, які нас долучають до культурно-історичних цінностей і духовних реліквій, є бібліотеки, музеї. Це справжні культурні скарбниці України, що стверджують сучасне, пов’язують нас із минулим. Це наше послання в майбутнє.
Україна внаслідок геополітичного положення на карті Євразії, регіонально належачи до різних природно-географічних обширів (перехрестя Заходу і Сходу), опинилася у сфері впливу одразу трьох великих культурно-історичних центрів. Наша країна стала точкою безпосереднього дотику західноєвропейського, балканського та азіатського світів. Українська народність формувалась на основі об’єднання різних східнослов’янських племен та їхньої інтеграції з прийшлими народами. Для українського менталітету характерні сумовиті та елегійні настрої, що іноді несподівано поєднуються зі своєрідним гумором і дошкульною іронією. Поміж українців завжди цінувались стриманість, зваженість, реалістичний погляд на життя. Три століття Україна існувала в умовах польської та литовської державності, зберігала традиційну східновізантійську обрядовість, релігійну культуру, національну ідентичність українського народу. Звичаї, традиції, обряди, які супроводжують людей упродовж життя, об’єднують їх в один народ – націю. Взаємини, світовідчуття впливають на культуру народу.
В Україні живуть представники 128 національностей та етнічних груп. Зокрема, росіяни, білоруси, євреї, кримські татари, молдовани, поляки, греки, угорці, румуни, чехи, словаки, болгари, гагаузи та інші. Уся історія і культура цих народів, духовне і матеріальне життя найтіснішим чином пов’язані з українською землею, її географічними умовами.
Українську культуру недостатньо знають у світі. Свідченням цього є скупе представлення у Всесвітньому реєстрі культурної спадщини ЮНЕСКО українських святинь. До цього реєстру занесено 7 об’єктів[2], зокрема Києво-Печерську лавру, Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця», Національний дендрологічний парк «Софіївка», Софію Київську, давнє місто-державу Херсонес Таврійський, Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець-Подільський», історичний центр Львова.
Для детальнішого вивчення культури України пропонуємо видання довідкового характеру. Вони допоможуть думати, аналізувати, бачити розвиток української національної культури у взаємозв’язках з зарубіжними країнами.
Объяснение:
Думаю що так