Упродовж XVI — першої половини XVII ст. чисельність населення Європи постійно зростала. Передовсім це стосується XVI ст., протягом якого населення європейських країн збільшилося з 69 млн до 95—100 млн осіб. Середня щільність населення у Європі збільшилася до 30—35 осіб на 1 кв. км, що складало приблизно третину від сучасного рівня. Зростання кількості населення було особливо помітним після жахливих часів епідемії чуми (“чорної смерті”), яка спустошила Європу в XIV ст. У першій половині XVII ст. темпи зростання зменшилися, і в середині століття населення європейських країн складало 110—115 млн осіб. Причини збільшення кількості населення полягали у зростанні народжуваності, покращанні умов життя, змінах у раціоні харчування європейців.
Середня тривалість життя людини складала 30—35 років, що не виключало наявності людей, які досягали похилого віку. Більшість чоловіків умирала у віці 40—60, жінок — 20—40 років. Як і раніше, великою залишалася смертність новонароджених: лише половина з них досягала десятирічного віку. Пов'язано це було з відсутністю медичної допомоги під час пологів, нехтуванням елементарних правил гігієни. Лікарень у сучасному розумінні просто не існувало, були лише притулки для невиліковно хворих, калік і престарілих.
Жахливі санітарні умови, особливо в містах, сприяли поширенню хвороб і епідемій. У XVI — першій половині XVII ст. окремі райони Європи неодноразово вражала епідемія чуми. Під час спалаху чуми у 1629—1631 рр., що охопила майже все Середземномор'я, вмерло більше ніж половина міського населення. Німецькі землі чума спустошувала у 1624—1630, 1634—1639 рр. і наприкінці Тридцятилітньої війни. Втрати населення в цих країнах становили 60—75%. Значними були людські втрати також від епідемій віспи, холери, тифу.
Населення Європи гинуло не лише від епідемій, а й від голоду в неврожайні роки, пожеж, воєнних спустошень. Особливо відчутними були втрати від війн, пов'язані з початком використання вогнепальної зброї та масовим убивством мирного населення, що стало звичною практикою ведення воєнних дій. Під час повстання у Нідерландах проти іспанського панування герцог Альба, який очолював каральну експедицію, сповіщав короля Філіппа VI: “Якщо я захоплю Алькмаар, то жодна істота не залишиться живою. Кожну горлянку буде перерізано ножем”. Величезними були втрати під час громадянських війн у Франції та першої загальноєвропейської Тридцятилітньої війни. За приблизними підрахунками, лише в XVII ст. Європа втратила у війнах 3 млн осіб.
Епідемії, голод і війни були головними факторами, які обмежували зростання населення, впливали на рух народонаселення і повсякденне життя людини у XVI — першій половині XVII ст.
Answers & Comments
Ответ:
1. Населення Європи
Упродовж XVI — першої половини XVII ст. чисельність населення Європи постійно зростала. Передовсім це стосується XVI ст., протягом якого населення європейських країн збільшилося з 69 млн до 95—100 млн осіб. Середня щільність населення у Європі збільшилася до 30—35 осіб на 1 кв. км, що складало приблизно третину від сучасного рівня. Зростання кількості населення було особливо помітним після жахливих часів епідемії чуми (“чорної смерті”), яка спустошила Європу в XIV ст. У першій половині XVII ст. темпи зростання зменшилися, і в середині століття населення європейських країн складало 110—115 млн осіб. Причини збільшення кількості населення полягали у зростанні народжуваності, покращанні умов життя, змінах у раціоні харчування європейців.
Середня тривалість життя людини складала 30—35 років, що не виключало наявності людей, які досягали похилого віку. Більшість чоловіків умирала у віці 40—60, жінок — 20—40 років. Як і раніше, великою залишалася смертність новонароджених: лише половина з них досягала десятирічного віку. Пов'язано це було з відсутністю медичної допомоги під час пологів, нехтуванням елементарних правил гігієни. Лікарень у сучасному розумінні просто не існувало, були лише притулки для невиліковно хворих, калік і престарілих.
Жахливі санітарні умови, особливо в містах, сприяли поширенню хвороб і епідемій. У XVI — першій половині XVII ст. окремі райони Європи неодноразово вражала епідемія чуми. Під час спалаху чуми у 1629—1631 рр., що охопила майже все Середземномор'я, вмерло більше ніж половина міського населення. Німецькі землі чума спустошувала у 1624—1630, 1634—1639 рр. і наприкінці Тридцятилітньої війни. Втрати населення в цих країнах становили 60—75%. Значними були людські втрати також від епідемій віспи, холери, тифу.
Населення Європи гинуло не лише від епідемій, а й від голоду в неврожайні роки, пожеж, воєнних спустошень. Особливо відчутними були втрати від війн, пов'язані з початком використання вогнепальної зброї та масовим убивством мирного населення, що стало звичною практикою ведення воєнних дій. Під час повстання у Нідерландах проти іспанського панування герцог Альба, який очолював каральну експедицію, сповіщав короля Філіппа VI: “Якщо я захоплю Алькмаар, то жодна істота не залишиться живою. Кожну горлянку буде перерізано ножем”. Величезними були втрати під час громадянських війн у Франції та першої загальноєвропейської Тридцятилітньої війни. За приблизними підрахунками, лише в XVII ст. Європа втратила у війнах 3 млн осіб.
Епідемії, голод і війни були головними факторами, які обмежували зростання населення, впливали на рух народонаселення і повсякденне життя людини у XVI — першій половині XVII ст.
Объяснение: