Українські землі у складі іноземних держав у XIV-XVI століттях можна охарактеризувати наступними тезами:

1. Політична роздробленість: Українські землі в цей період були розподілені між різними іноземними державами, зокрема Польщею, Литвою, Угорщиною та Османською імперією. Це спричиняло постійні конфлікти і змушувало українські землі брати участь у різних воєнних суперечках.

2. Культурна і релігійна самобутність: Українські землі зберігали свою культурну та релігійну самобутність попри перебування під владою іноземних держав. Українська православна церква і українська мова відіграли важливу роль у формуванні ідентичності українського народу.

3. Економічне використання: Іноземні держави займалися економічним використанням українських земель. Аграрна сфера, особливо сільське господарство, була важливою галуззю економіки, яка забезпечувала виробництво харчових продуктів для метрополій.

4. Культурний вплив: При перебуванні у складі іноземних держав, українські землі взаємодіяли з різними культурами і мали змогу брати участь у культурному обміні. Наприклад, вплив польської культури на українське мистецтво та архітектуру був помітним у цей період.

5. Боротьба за незалежність: Незважаючи на наявність іноземного впливу, на українських землях проявлялася постійна боротьба за національну незалежність. Це виявлялося у повстаннях, козацьких рухах та спробах створення самостійних українських державних утворень.

У цілому, українські землі у XIV-XVI століттях перебували під владою іноземних держав, що призвело до складної політичної ситуації та економічного використання ресурсів. Проте, український народ зберігав свою культурну та релігійну самобутність і боровся за свою незалежність.