Друже, товаришу, пане, письменнику, поете, міністре, учителю, директоре, отче, охоронцю, стороже, сину, синку, хлопчику, хлопче, парубче, чоловіче, дядьку, спортсмене, командире, лікарю, сусідко, водію, дідусю, онуче, онуко, вихователю.

У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення -о, -е (-є), -ю. Тверда група має закінчення -о: дружино, сестро; м'яка група має закінчення -е: земле, Катре (а після голосного та апострофа — закінчення -є: мріє, Маріє); мішана група має закінчення -е: душе.

Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е. Тверда група має закінчення -е для більшості безсуфіксних іменників: друже, козаче; -у: якщо іменник містить суфікс на -к-, -ик, -ок,-ко (синку) і якщо це власні імена іноземного походження з основою на г, ґ, к, х (Фрідріху). М'яка група має закінчення: -ю для більшості іменників: Віталію, кобзарю; -е для деяких іменників, що закінчуються на -ець: кравче, хлопче, а для іменників середнього роду на -е кличний відмінок має форму називного. Мішана група має закінчення: -е (для власних назв з основою на шиплячий та загальних з основою на -ж, -р): стороже, тесляре та -у (для деяких іменників мішаної групи з основою на шиплячий, крім -ж, -р): викладачу, читачу.

Іменники третьої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення -е: любове, смерте та -и: мати.

Кличний відмінок однини четвертої відміни має форму називного та знахідного відмінків.