У 1848-1849 рр. у Парижі, Відні, Берліні, Римі та інших європейських столицях відбулися революційні виступи. Школи раніше Європа не знала такого загального загострення соціальної боротьби, розмаху народних виступів і бурхливого піднесення національно-визвольних рухів. Боротьба буржуазії, робітників, селянства, ремісників і дрібних торгівців проти феодально-абсолютистських утисків переплелася з національно-визвольною боротьбою народів Австрії та Італії, із загальнонаціональними рухами за територіальне об'єднання Німеччини й Італії. Хоч у країнах напруження боротьби, шляхи і долі повсталих народів не були однаковими, безсумнівним стало те, що революційні події набули загальноєвропейського масштабу.
Реставрація монархічних режимів на принципах легітимності, утверджених Віденським конгресом, придушення революційних виступів 20-30-х років сприяли посиленню соціального і національного гноблення народів Європи. Водночас економічний розвиток європейських країн визначався промисловим переворотом, утвердженням машинного виробництва, збільшенням чисельності робітників і підвищенням ролі буржуазії в суспільстві. Робітники, селяни, ремісники, дрібні торговці вимагали від урядів вирішення соціальних питань, насамперед законодавчого закріплення відносин між власниками і найманими робітниками. Буржуазія була незадоволена феодально-абсолютистським гнітом, відсутністю демократичних свобод і представницьких органів влади. Багато народів Європи не мали власних національних держав і виступали за національне визволення.
Отже, встановлений Віденським конгресом реакційний порядок в європейських країнах зумовив незадоволення широких верств суспільства і сприяв посиленню революційних настроїв. Початок революцій прискорили неврожайні роки, внаслідок чого зменшилося виробництво сільськогосподарської продукції, подорожчало продовольство на споживчому ринку і знизився життєвий рівень народу. Загострила ситуацію також економічна криза 1847 р., яка охопила більшість європейських країн.
Answers & Comments
Ответ:
У 1848-1849 рр. у Парижі, Відні, Берліні, Римі та інших європейських столицях відбулися революційні виступи. Школи раніше Європа не знала такого загального загострення соціальної боротьби, розмаху народних виступів і бурхливого піднесення національно-визвольних рухів. Боротьба буржуазії, робітників, селянства, ремісників і дрібних торгівців проти феодально-абсолютистських утисків переплелася з національно-визвольною боротьбою народів Австрії та Італії, із загальнонаціональними рухами за територіальне об'єднання Німеччини й Італії. Хоч у країнах напруження боротьби, шляхи і долі повсталих народів не були однаковими, безсумнівним стало те, що революційні події набули загальноєвропейського масштабу.
Реставрація монархічних режимів на принципах легітимності, утверджених Віденським конгресом, придушення революційних виступів 20-30-х років сприяли посиленню соціального і національного гноблення народів Європи. Водночас економічний розвиток європейських країн визначався промисловим переворотом, утвердженням машинного виробництва, збільшенням чисельності робітників і підвищенням ролі буржуазії в суспільстві. Робітники, селяни, ремісники, дрібні торговці вимагали від урядів вирішення соціальних питань, насамперед законодавчого закріплення відносин між власниками і найманими робітниками. Буржуазія була незадоволена феодально-абсолютистським гнітом, відсутністю демократичних свобод і представницьких органів влади. Багато народів Європи не мали власних національних держав і виступали за національне визволення.
Отже, встановлений Віденським конгресом реакційний порядок в європейських країнах зумовив незадоволення широких верств суспільства і сприяв посиленню революційних настроїв. Початок революцій прискорили неврожайні роки, внаслідок чого зменшилося виробництво сільськогосподарської продукції, подорожчало продовольство на споживчому ринку і знизився життєвий рівень народу. Загострила ситуацію також економічна криза 1847 р., яка охопила більшість європейських країн.