На розпутті кобзар сидить

Та на кобзі грає,

Кругом хлопці та дівчата,

Як мак процвітає.

Встає хмара з-за Лиману,

А другая з поля,

Зажурилась Україна —

Така її доля!

Виростають нехрещені

Козацькії діти,

Кохаються невінчані,

Без попа ховають,

Запродана жидам віра,

В церкву не пускають!

Умовк кобзар, сумуючи:

Щось руки не грають.

Налетіли чорні круки

Вельможних будити,

Зібралося козачество

Богу помолитись.

Вона все ходить, з уст ні пари.

Широкий Дніпр не гомонить:

Розбивши вітер чорні хмари

Ліг біля моря одпочить.

Ходи до нас вечеряти:

У нас козак в очереті,

В очереті, в осоці,

Срібний перстень на руці;

Молоденький, чорнобровий,

Знайшли вчора у діброві.

Кругом дуба русалоньки

Мовчки дожидали;

Взяли її, сердешную,

Та й залоскотали.