АрделянВлад
СтепГей ти, степ широколаний, Мій килиме сріблотканий! Розпростерся ти широко, Що не скине й орле око Твоє займище безкрає!Гей, повідай-бо, мій краю, Де краса твоя розкішна: Сива тирса срібна, пишна, Що коневі колись крила Круті перса й гомоніла, Мов та хвиля в синім морі З буйнім вітром на просторі?…Та повідай ще, де славні Наддніпрянські твої плавні, Те таємне, несходиме Царство звіра незміриме; Твій Великий Луг — розділля, Предковічнеє привілля, Що у йому усіх нетрів Не сходили тури й вепри?…А гайки де чарівнії, Що річки твої бистрії, Мов віночки, закрашали Та дівчаток спокушали Холодком своїм темненьким На розмову із миленьким?А зимовники-одниці, Що ховались від ординців У балках твоїх пригожих, Де чумаченьки захожі З України прилучали, Одпочив собі держали?…Та де й саме те чумацтво?… А те сплавнеє да братство, Що за матір шаблю мало, Спис за батька почитало, А рушницю за дружину, Та своїй не знало впину Вольній воленьці?… І хану Та ледачому султану У гаремові заспати Не давало, пане-брате!…Степ мовчить, нема одвіту… Мов козак той недобитий, Він од рани знемагає, А над їм вгорі кружляє Крюк поганий та крюкоче, Мов добити криком хоче:«Вже тобі не жвотіти. Розтеклися твої діти, Що пишалися тобою! Ізмарній же: Німотою знатужений, Чабанами столочений, Шахтарями поврочений, Чавунками передраний І дітками занедбаний!» 1890
Answers & Comments
Мій килиме сріблотканий!
Розпростерся ти широко,
Що не скине й орле око
Твоє займище безкрає!Гей, повідай-бо, мій краю,
Де краса твоя розкішна:
Сива тирса срібна, пишна,
Що коневі колись крила
Круті перса й гомоніла,
Мов та хвиля в синім морі
З буйнім вітром на просторі?…Та повідай ще, де славні
Наддніпрянські твої плавні,
Те таємне, несходиме
Царство звіра незміриме;
Твій Великий Луг — розділля,
Предковічнеє привілля,
Що у йому усіх нетрів
Не сходили тури й вепри?…А гайки де чарівнії,
Що річки твої бистрії,
Мов віночки, закрашали
Та дівчаток спокушали
Холодком своїм темненьким
На розмову із миленьким?А зимовники-одниці,
Що ховались від ординців
У балках твоїх пригожих,
Де чумаченьки захожі
З України прилучали,
Одпочив собі держали?…Та де й саме те чумацтво?…
А те сплавнеє да братство,
Що за матір шаблю мало,
Спис за батька почитало,
А рушницю за дружину,
Та своїй не знало впину
Вольній воленьці?… І хану
Та ледачому султану
У гаремові заспати
Не давало, пане-брате!…Степ мовчить, нема одвіту…
Мов козак той недобитий,
Він од рани знемагає,
А над їм вгорі кружляє
Крюк поганий та крюкоче,
Мов добити криком хоче:«Вже тобі не жвотіти.
Розтеклися твої діти,
Що пишалися тобою!
Ізмарній же:
Німотою знатужений,
Чабанами столочений,
Шахтарями поврочений,
Чавунками передраний
І дітками занедбаний!»
1890