Ответ:

Сто років тому поняття соціальної справедливості було зрозумілим майже всім: і представникам панівних класів, й «особам вільних професій», себто інтелігентам, і «гнаним та голодним робітникам усіх країн». Розподіл суспільних багатств є несправедливим, несумірним із витраченою на їхнє продукування працею: переважна меншість суспільства користується всіма благами цивілізації, майже не витрачаючи на їхнє створення ані часу, ані зусиль; переважна ж більшість (від 70% до 90%) працює по 10-12-14 годин на добу, але отримує за зроблене мізерію, якої ледь вистачає на задоволення найелементарніших потреб. Відтак недалекоглядні представники панівних верств (наприклад, російський прем’єр Столипін) переймалися посиленням каральних та фінансово-економічних механізмів, щоби зберегти статус-кво у недоторканності; розумні ж представники цих верств (наприклад, молодий тоді британський міністр Черчилль) запроваджували соціальне законодавство з метою встановлення цивілізованих розмірів трудового дня та заробітної плати, задля більш справедливого перерозподілу соціального багатства.