Чи завжди ми говоримо те, про що думаємо? Інколи, на нашу думку,краще промовчати і тим самим стримати якісь негативні емоції чивраження. Адже буває, що зопалу ми ображаємо людину і потім довгий часкараємось через свій язик. Тоді ж душа запитує: «Навіщо?». Ось і звиклимовчки переносити якісь неприємності чи образи. І я вважаю, що це не єпоганим. Але така точка хору правильна лише на половину. З одного бокуце навіть добре. Втім є й інша сторона медалі. Бо ж люди, які частотримають в собі всі переживання та емоції, часто не витримують такоготиску і «зриваються» на оточуючих. А це, безперечно, неприпустимо.

Улюдини повинне бути все прекрасним: і тіло, і душа, і думки, і вчинки.Рано чи пізно ваші думки таки з’являться на поверхні. Адже ні однійлюдині не властиво контролювати себе постійно. І вже після цього і вам, ілюдині, котрій адресувалася ця «сповідь» буде дуже неприємно. Зокрема япереконувався в цьому на власному досвіді. Скажу вам так – приємногомало. Тому не потрібно задавнювати свої образи чи власну думку з якогосьприводу, навіть якщо ви вважаєте, що вона буде не сприйнятоюоточуючими. Нехай те, що в нас в голові, буде і на язику. Не озвучуватисвою точку зору чи говорити поза очі – це те ж саме, що зробити удар вспину. Давайте робити все, щоб лише правда керувала нашими думками тапомислами. Від такого перебігу подій буде приємно і вам, і людям, звашого оточення. Адже відкритість та щирість завжди сприймаєтьсяпозитивно