Ответ:

Зульфат біг все швидше та швидше, нічого не помічаючи перед собою, крім маленького, худого та виснаженого тіла, що так різко впало горілиць.

— Климка-а-а! Климе! Не помирай! Я тут, ходімо! Підіймайся ж, Климе, нумо! Хлопець відчайдушно намагався підняти друга. Лише доклавши великих зусиль, йому вдалося підійняти Климка та дотягти його до вагової.

Зульфат голосно загупав у двері, знесилений, виснажений та щасливий від зустрічі з другом. Наталя Миколаївна миттю відчинила двері, вона ледь не зомліла від побаченого: Климко стікав кров’ю та ніяк не реагував ні на вигуки, ні на дотики. Учителька допомогла Зульфатові занести Климка до вагової та покласти його на старе ліжко. Минули місяці і Климко одужав. Одного дня він разом із Зульфатом насмілився поїхати до тітки Марії, і там залишився.

Объяснение: