Основні стани суспільства на українських землях у XIV-першій половині ХVІ ст. були: шляхта, духовенство, міщанство та селянство. Ривілейованим станом суспільства називали тих, хто мав певні привілеї та права від короля або князя. До нього належали шляхта та духовенство. Процес формування шляхти відбувався шляхом надання земельних володінь та титулів заслуженим слугам держави або за спадкуванням. Шляхтичі мали право на участь у сеймах, вибори короля, звільнення від податків та інші поблажки. Обов'язки шляхтичів полягали у службі державі у війську або управлінні. Спробу об'єднати католицьку та православну церкви було зроблено у 1439 році на Флорентійському соборі, але вона не мала успіху через опір православного духовенства та народу.