Якщо говоримо про святість, то з теологічного погляду, це дія Святого Духа в людині. Він приходить із Таїнством Хрещення і Миропомазання та перебуває в нас. Жодна людина не народжується святою — а може стати такою. Святість — це шлях, який маємо пройти.
Багато-хто переконаний, що святість — це безгрішність. Та мусимо пам’ятати, що жодна людина не безгрішна. Ісус не мав гріхів, бо він — Бог. Всі люди — грішні. Як бачимо в Біблії, всі святі помилялися. Та свята людина, коли зробить гріх чи якийсь проступок, — покається і переосмислює це і намагається так не робити. Без покаяння жодна святість не можлива. Жоден християнин не є вже і зараз спасенний. Кінцева мета — дійти до Царства Небесного.
Наше оточення
Перший рівень, який впливає на наше життя — наше оточення. Воно наче непомітне. Та навіть у Біблії багато йдеться про його вплив. Зокрема про те, що погане товариство псує добрі звичаї.
Якщо людина навіть із добрими християнськими цінностями перебуватиме в поганому товаристві, то рано чи пізно на ній відіб’ється негативний негатив. Звичайно, ми повинні спілкуватися з усіма, але маємо мінімізувати негативний вплив нашого оточення. Для кожного християнина важливо перебувати в середовищі однодумців.
Дії та поведінка
Якщо за дороговказ взяти Десять Заповідей, то вбережемо себе від найбільших небезпек. Зрештою, за поведінкою християнина не можна ніяк розпізнати. Адже є чимало високоморальних атеїстів, які не вірять в Бога, але не п’ють, не курять, займаються волонтерством, допомагають бідним, тобто високоморальні люди.
Зрештою, Апостольський уряд у Ватикані говорить, що християни — це не зібрання моралістів. Так, мораль потрібна, бо без цієї складової до святості не дійдемо. Та християнин — це більше віра, духовні аспекти і духовні цінності.
Відвідування церкви саме по собі нічого нам не дає. Часто люди зводять це до ритуалу, але не має нічого спільного з вірою. Друга крайність — вірити, але не ходити до Церкви. Золота середина — заповідь „Пам’ятай день святий святкувати“. В цьому маємо бачити велику духовну складову.
Здібності й навички
Бог дає кожному таланти. Нема людей, які не мають здібностей. І це нам має допомогти. Адже святості не можна досягнути одним розумінням, що Христос — мій Бог. Потрібно ще й почати діяти — робити щось не на власне благо, а для людей. Адже більшість святих не жили для себе. Їм не потрібні були статки — вони все віддавали іншим.
Основна трагедія людини те , що вона не може знайти і відкрити свій талант, не працює над його розвитком. Тоді людина “присідає” на якийсь гріх. Це працює за принципом їзди на велосипеді: доки крутиш педалі, доти їдеш. Це аксіома для християнина: або ти рухаєшся вперед, або падаєш.
Переконання і вірування
Це вже те, що визначає нас як християн, нашу приналежність до певної конфесії. Бо це розкриває всю систему наших цінностей, без яких теж неможливо досягнути святості. Нам потрібні наші переконання. Це надзвичайно важливо, бо коли людина досягає певного рівня, то треба відповідати цьому.
Цінності й ідентичність
Це вершина перед досягненням святості. Цей рівень дещо перегукується з поведінкою, моральністю. Досягши цього рівня, людина вже зріла, сформувалася. І може з твердістю сказати — я християнин. Й інші оцінюють цю людину позитивно. Бо ж коли говоримо про святих, то здебільшого про них відкликалися дуже добре.
На завершення усі охочі мали можливість поділися своїми думками та запитати те, що турбує чи тривожить.
Answers & Comments
Якщо говоримо про святість, то з теологічного погляду, це дія Святого Духа в людині. Він приходить із Таїнством Хрещення і Миропомазання та перебуває в нас. Жодна людина не народжується святою — а може стати такою. Святість — це шлях, який маємо пройти.
Багато-хто переконаний, що святість — це безгрішність. Та мусимо пам’ятати, що жодна людина не безгрішна. Ісус не мав гріхів, бо він — Бог. Всі люди — грішні. Як бачимо в Біблії, всі святі помилялися. Та свята людина, коли зробить гріх чи якийсь проступок, — покається і переосмислює це і намагається так не робити. Без покаяння жодна святість не можлива. Жоден християнин не є вже і зараз спасенний. Кінцева мета — дійти до Царства Небесного.
Наше оточення
Перший рівень, який впливає на наше життя — наше оточення. Воно наче непомітне. Та навіть у Біблії багато йдеться про його вплив. Зокрема про те, що погане товариство псує добрі звичаї.
Якщо людина навіть із добрими християнськими цінностями перебуватиме в поганому товаристві, то рано чи пізно на ній відіб’ється негативний негатив. Звичайно, ми повинні спілкуватися з усіма, але маємо мінімізувати негативний вплив нашого оточення. Для кожного християнина важливо перебувати в середовищі однодумців.
Дії та поведінка
Якщо за дороговказ взяти Десять Заповідей, то вбережемо себе від найбільших небезпек. Зрештою, за поведінкою християнина не можна ніяк розпізнати. Адже є чимало високоморальних атеїстів, які не вірять в Бога, але не п’ють, не курять, займаються волонтерством, допомагають бідним, тобто високоморальні люди.
Зрештою, Апостольський уряд у Ватикані говорить, що християни — це не зібрання моралістів. Так, мораль потрібна, бо без цієї складової до святості не дійдемо. Та християнин — це більше віра, духовні аспекти і духовні цінності.
Відвідування церкви саме по собі нічого нам не дає. Часто люди зводять це до ритуалу, але не має нічого спільного з вірою. Друга крайність — вірити, але не ходити до Церкви. Золота середина — заповідь „Пам’ятай день святий святкувати“. В цьому маємо бачити велику духовну складову.
Здібності й навички
Бог дає кожному таланти. Нема людей, які не мають здібностей. І це нам має допомогти. Адже святості не можна досягнути одним розумінням, що Христос — мій Бог. Потрібно ще й почати діяти — робити щось не на власне благо, а для людей. Адже більшість святих не жили для себе. Їм не потрібні були статки — вони все віддавали іншим.
Основна трагедія людини те , що вона не може знайти і відкрити свій талант, не працює над його розвитком. Тоді людина “присідає” на якийсь гріх. Це працює за принципом їзди на велосипеді: доки крутиш педалі, доти їдеш. Це аксіома для християнина: або ти рухаєшся вперед, або падаєш.
Переконання і вірування
Це вже те, що визначає нас як християн, нашу приналежність до певної конфесії. Бо це розкриває всю систему наших цінностей, без яких теж неможливо досягнути святості. Нам потрібні наші переконання. Це надзвичайно важливо, бо коли людина досягає певного рівня, то треба відповідати цьому.
Цінності й ідентичність
Це вершина перед досягненням святості. Цей рівень дещо перегукується з поведінкою, моральністю. Досягши цього рівня, людина вже зріла, сформувалася. І може з твердістю сказати — я християнин. Й інші оцінюють цю людину позитивно. Бо ж коли говоримо про святих, то здебільшого про них відкликалися дуже добре.
На завершення усі охочі мали можливість поділися своїми думками та запитати те, що турбує чи тривожить.