«Том сидів смирно, спершися на довгу низьку парту, і нібито старанно читав. Помалу на нього перестали звертати увагу, і клас знову наповнився звичайним гудінням. Тоді хлопець почав нишком поглядати на сусідку. Та помітила це, скривила рота і на хвилину повернулася до нього спиною. Коли ж вона знов обернулась до нього, перед нею лежав персик. Вона відсунула його; Том тихенько поклав його на те саме місце. Вона знов відсунула, але вже не так вороже. Том терпляче поклав персик знову на те саме місце, — і вона залишила його там. Том нашкрябав на грифельній дошці: «Будь ласка, візьміть, — у мене є ще». Дівчинка прочитала ці слова, але нічого не відповіла. Тоді він почав малювати на дошці, закриваючи свій малюнок лівою рукою. Деякий час дівчинка вдавала, ніби не помічає цього; але потім в ній почала виявлятися людська цікавість. Хлопець малював собі далі, ніби нічого не помічаючи. Дівчинка спробувала подивитись, що це він малює, але так, щоб не дуже себе видати. Том знов-таки ніби не помітив її цікавості. Нарешті вона здалась і нерішуче прошепотіла:
— Покажіть мені!
Том відкрив частину карикатурного будинку з похилою покрівлею і кільцями диму, що виходив з димаря. Дівчинка так зацікавилась його роботою, що забула про все на світі. Коли Том закінчив, вона хвилинку дивилася, потім прошепотіла:
— Ох, чудово! Тепер намалюйте людину.
Художник поставив на подвір'ї перед будинком людину, схожу на підйомний кран і таку високу, що вона могла б переступити через будинок. Але дівчинка не була занадто вибаглива. Вежа задовольнилася з тієї потвори і прошепотіла:
— Як гарно! Тепер намалюйте мене поруч!
Том намалював пісковий годинник, приробив до нього зверху круглий місяць, солом'яні ручки й ніжки і в розчепірені пальці вклав величезне віяло. Дівчинка сказала:
— І це дуже красиво. Хотіла б я вміти малювати!
— Це легко, — прошепотів Том. — Я вас навчу.
— Ну, невже? Коли?
— На великій перерві. Ви підете додому обідати?
— Не піду, якщо хочете.
— Добре. Як вас звуть?
— Беккі Течер. А вас? Ага, я знаю, — Томас Сойєр.
— Мене так звуть перед тим, як карають. Коли я добре поводжуся, мене звуть просто Том. Ви звіть мене Томом, гаразд?
— Гаразд.»
Ось так вони познайомилися.
2 votes Thanks 4
melnikalena043
необезательно так много писать, но я уважаю что ты написал(а), но все равно, спасибо!)
Answers & Comments
«Том сидів смирно, спершися на довгу низьку парту, і нібито старанно читав. Помалу на нього перестали звертати увагу, і клас знову наповнився звичайним гудінням. Тоді хлопець почав нишком поглядати на сусідку. Та помітила це, скривила рота і на хвилину повернулася до нього спиною. Коли ж вона знов обернулась до нього, перед нею лежав персик. Вона відсунула його; Том тихенько поклав його на те саме місце. Вона знов відсунула, але вже не так вороже. Том терпляче поклав персик знову на те саме місце, — і вона залишила його там. Том нашкрябав на грифельній дошці: «Будь ласка, візьміть, — у мене є ще». Дівчинка прочитала ці слова, але нічого не відповіла. Тоді він почав малювати на дошці, закриваючи свій малюнок лівою рукою. Деякий час дівчинка вдавала, ніби не помічає цього; але потім в ній почала виявлятися людська цікавість. Хлопець малював собі далі, ніби нічого не помічаючи. Дівчинка спробувала подивитись, що це він малює, але так, щоб не дуже себе видати. Том знов-таки ніби не помітив її цікавості. Нарешті вона здалась і нерішуче прошепотіла:
— Покажіть мені!
Том відкрив частину карикатурного будинку з похилою покрівлею і кільцями диму, що виходив з димаря. Дівчинка так зацікавилась його роботою, що забула про все на світі. Коли Том закінчив, вона хвилинку дивилася, потім прошепотіла:
— Ох, чудово! Тепер намалюйте людину.
Художник поставив на подвір'ї перед будинком людину, схожу на підйомний кран і таку високу, що вона могла б переступити через будинок. Але дівчинка не була занадто вибаглива. Вежа задовольнилася з тієї потвори і прошепотіла:
— Як гарно! Тепер намалюйте мене поруч!
Том намалював пісковий годинник, приробив до нього зверху круглий місяць, солом'яні ручки й ніжки і в розчепірені пальці вклав величезне віяло. Дівчинка сказала:
— І це дуже красиво. Хотіла б я вміти малювати!
— Це легко, — прошепотів Том. — Я вас навчу.
— Ну, невже? Коли?
— На великій перерві. Ви підете додому обідати?
— Не піду, якщо хочете.
— Добре. Як вас звуть?
— Беккі Течер. А вас? Ага, я знаю, — Томас Сойєр.
— Мене так звуть перед тим, як карають. Коли я добре поводжуся, мене звуть просто Том. Ви звіть мене Томом, гаразд?
— Гаразд.»
Ось так вони познайомилися.