..Коли перед ловцями постала перешкода — купа звалищ, мов висока башта, ті пішли в обхід, а Мирослава стала сміливо видиратися нагору. Порохняве дерево проломилося під нею, вона провалилася й опинилася біля величезної ведмедиці з ведмежатами. Тікати було нікуди. Мирослава затрубила в ріг, кличучи на допомогу, звірина кинулась на неї й поранилася об ратище мисливиці. Ведмедиця, розлютившись, стрибнула до дівчини, але впала від удару чийогось списа.

Це був Максим.

Між молодими людьми, мов іскра, проскочило сердечне почуття. Тугар Вовк хвалив Максима й щиро дякував йому.