Verified answer

Романс - це пісня про любов... Тому раджу звернутися, наприклад,  до поезії Ліни Костенко. Ось наприклад, декілька її віршів, що можуть стати романсами :)

    ****** Виходжу в сад, він чорний і худий ******
    Виходжу в сад, він чорний і худий,
    йому вже ані яблучко не сниться.
    Шовковий шум танечної ходи
    йому на згадку залишає осінь.

    В цьому саду я виросла, і він
    мене впізнав, хоч довго придивлявся.
    В круговороті нефатальних змін
    він був старий і ще раз обновлявся.

    І він спитав: — Чого ти не прийшла
    у іншу пору, в час мого цвітіння?
    А я сказала: — Ти мені один
    о цій порі, об іншій і довіку.

    І я прийшла не струшувать ренклод
    і не робить з плодів твоїх набутку.
    Чужі приходять в час твоїх щедрот,
    а я прийшла у час твойого смутку.

    Оце і є усі мої права.
    Уже й зникало сонце за горбами —
    сад шепотів пошерхлими губами
    якісь прощальні золоті слова...
.
.
****** Красива осінь вишиває клени ******
    Красива осінь вишиває клени
    Червоним, жовтим, срібним, золотим.
    А листя просить: – Виший нас зеленим!
    Ми ще побудем, ще не облетим.

    А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
    Сади прекрасні, роси – як вино.
    Ворони п'ють надкльовані горіхи.
    А що їм, чорним? Чорним все одно.
    ****** Очима ти сказав мені: люблю ******
    Очима ти сказав мені: люблю.
    Душа складала свій тяжкий екзамен.
    Мов тихий дзвін гірського кришталю,
    несказане лишилось несказанним.

    Життя ішло, минуло той перон.
    Гукала тиша рупором вокзальним.
    Багато слів написано пером.
    Несказане лишилось несказанним.

    Світали ночі, вечоріли дні.
    Не раз хитнула доля терезами.
    Слова як сонце сходили в мені.
    Несказане лишилось несказанним.

.
.
****** Розкажу тобі думку таємну ******
Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.
 .
 .
І мій улюблений:
****** Напитись голосу твого ******
Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузі безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.