Ответ:Середні віки охоплюють період з II по XIV ст. У V-VIII ст. греко-римська культура змінилася у Європі феодальною, ідеологічним стержнем якої було християнство. Внаслідок розколу християнства в 1054 р. у Західній Європі відбувається утвердження влади католицизму. Тому провідну роль у суспільній свідомості цього періоду починає відігравати теологія як "знання" про "найдосконаліше" втілення духовності - Бога; решта ж форм суспільної свідомості, насамперед філософія, починають виступати в ролі "служниць теології".
Протягом наступних століть у країнах Західної Європи стало швидко зростати значення римського епископа як першого серед інших "князів церкви". З V ст. він починає іменуватись "Папою". Середньовічна філософія відобразила спосіб життя феодального суспільства, зміст якого в істотних рисах визначався специфікою феодальної приватної власності. Це надавало феодальному способу життя вигляду сукупності "особисто-духовних" відносин: феодал володів не землею, а людьми, що жили на ній; зрозуміло, що за таких обставин ключ до розв'язання всіх, зокрема суто "земних", проблем середньовічна філософія вбачала у сфері духу.
Ранее, в античном мышлении человек – часть целого. часть мирового космоса. Постигая его интелектуально, он только рационализирует свои связи с целым, за их рамки он выйти никак не может. Теперь Христианское мироощущение иное: человек как бы «протягивает руку» Богу через голову природы. Она теперь не главное в его духовной жизни. У человека появился идеал, который подобен ему, но – выше его и вынесен во вне – за рамки конечного человеческого мира. Фактический идеал человека – Бог. Грандиозность целей обуславливает напряженность внутреннего мира человека, стремящегося к самосовершенствованию. В христианстве (средневековье) человек не гражданин космоса, но царский сын, терпящий не сообразный своему сану позор. Вспомнить о своем царственном достоинстве означает восчувствовать свою униженность, боль и срам. Тема скорби о помраченном образе божьем в человеке, а значит – о собственном совершенствовании, глубинах внутреннего мира становится главной в средневековой философии.
Answers & Comments
Ответ:Середні віки охоплюють період з II по XIV ст. У V-VIII ст. греко-римська культура змінилася у Європі феодальною, ідеологічним стержнем якої було християнство. Внаслідок розколу християнства в 1054 р. у Західній Європі відбувається утвердження влади католицизму. Тому провідну роль у суспільній свідомості цього періоду починає відігравати теологія як "знання" про "найдосконаліше" втілення духовності - Бога; решта ж форм суспільної свідомості, насамперед філософія, починають виступати в ролі "служниць теології".
Протягом наступних століть у країнах Західної Європи стало швидко зростати значення римського епископа як першого серед інших "князів церкви". З V ст. він починає іменуватись "Папою". Середньовічна філософія відобразила спосіб життя феодального суспільства, зміст якого в істотних рисах визначався специфікою феодальної приватної власності. Це надавало феодальному способу життя вигляду сукупності "особисто-духовних" відносин: феодал володів не землею, а людьми, що жили на ній; зрозуміло, що за таких обставин ключ до розв'язання всіх, зокрема суто "земних", проблем середньовічна філософія вбачала у сфері духу.
Объяснение:
Ответ:
Ранее, в античном мышлении человек – часть целого. часть мирового космоса. Постигая его интелектуально, он только рационализирует свои связи с целым, за их рамки он выйти никак не может. Теперь Христианское мироощущение иное: человек как бы «протягивает руку» Богу через голову природы. Она теперь не главное в его духовной жизни. У человека появился идеал, который подобен ему, но – выше его и вынесен во вне – за рамки конечного человеческого мира. Фактический идеал человека – Бог. Грандиозность целей обуславливает напряженность внутреннего мира человека, стремящегося к самосовершенствованию. В христианстве (средневековье) человек не гражданин космоса, но царский сын, терпящий не сообразный своему сану позор. Вспомнить о своем царственном достоинстве означает восчувствовать свою униженность, боль и срам. Тема скорби о помраченном образе божьем в человеке, а значит – о собственном совершенствовании, глубинах внутреннего мира становится главной в средневековой философии.
Объяснение: