Verified answer

У поемі "Мазепа" Джордж Байрон малює, ніби пензлем, яскравий образ української землі.

На початку поеми поет подає читачеві образ "скривавлених шляхів":

Полтавський бій відгомонів,

Не пощастило королеві,

Серед скривавлених шляхів

Лягли полки його сталеві.

Трохи далі відображена картина українського степу після татарської навали:

Ніде ні міста, ні села,

Де наша путь вперед лягла,

І тільки поле простягалось

До обрію, де чорний праліс

Далеко майорів без меж.

Крім залишків зубчастих веж,

Які давно побудували

Навкір татарської навали,

Ні сліду селищ...

І така замальовка дикого лісу, безмежних украхнських просторів:

                                      ...ріс

Без меж великий, дикий ліс

Могутніх і старих дерев;

Страшного вітру хижий рев,

Що мчав з сибірської тайги,

Не міг здолати їх снаги.

Але ті стовбури міцні

Були на віддалі. В тіні

Кущі обмаювали їх

Зеленим листям; кожен з них

Буяв, пишався, молодів,

Та в час осінніх вечорів

Життєву барву тратив знов.

Той лист нагадує собою

Червону, закипілу кров

На трупах, що на полі бою

Лежать без похорон зимою

Багато буряних ночей

Бліді, холодні, задубілі —

І чорні ворони не в силі

Викльовувати їх очей.

Широка то була рівнина —

Безкрая, дика, мовчазна:

Подекуди росла ліщина,

Каштан, чи дуб, або сосна.

Наскільки відомо, Байрон ніколи не був на Україні, хоча це  не завадило йому описати усе, чим славилась вона: степи, ліси, ріки, поля...

Розлога річки течія,

Звиваючись, немов змія,

Неслась далеко до небес,

А ми зринали серед плес

Несамовитого безмежжя,

Зближаючись до побережжя.

я вдивляюсь в далечінь:

Там поле стелиться безкрає

Українці зображені в поемі як добрі, сердечні, чуйні люди. Ті, хто знайшов Мазепу помираючим у степу, принесли його до найближчої хати, надали йому притулок, допомогли набратися сил.

Про Мазепу Д.Байрон знав з історичних книг, але образ України він спромігся змалювати з великим талантом художника слова, передав усю силу, безмежність і красу її просторів.