Поет стає корінням лісу, який названо народом.  Вірте кожному слову, яке почули від мене. Слово, яке народжене у муках, запам"ятається чи ні? А думи, які в слово перелиті, і після тебе будуть жити. Запам"ятати хочу кожне слово, яке почув десь зненацька. До слів тулились золоті слова, які єднанням душ зігріті.

Розшумілася вітрами під вікном моя сосна, посаджена дідом. На широких обріях, вмитих зливами, зведуться барвисті, семицвітні райдуги. Благословен народ, що дав Шевченка. Вечірній легіт, тягнучись з лісу, приніс на своїх незримих крилах звуки чудової музики. З дитячих літ мені цей берег милий, від води та спеки поруділий.