Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине.

Т. Г. Шевченко Українська пісня — це справжня поезія серця й почуття. Вона така ж невичерпна, як і життя народу. Як неоціненний скарб проніс наш народ свої думи та пісні через століття неволі й рабства, розкриваючи для нащадків дорогоцінне багатство свого генія. Народна поезія України відзначається великим багатством і різноманітністю видів творів і художніх форм, тем, сюжетів, героїв і зображувальних засобів. Одне з найбільших духовних надбань українського народу, його творчих досягнень — думи. За свідченням Лесі Українки, думи — «предивні, єдині на цілий світ пам’ятники творчості нашого народу». Виникли вони в нелегкий для народу час, коли турецько-татарські орди нападали на його землі, грабували і забирали в полон тисячі людей, щоб продати їх у неволю. Під час цієї боротьби з’явилися кобзарі, які донесли до народу слова любові до рідної землі і ненависті до ворогів, прославляли славних лицарів-визволителів. Ці талановиті співці були уособленням трагедії України, яка нагадувала, за словами, Т. Г. Шевченка, «потрощену бандуру з обірваними струнами», і була водночас символом її нескореності й величі. Провідними в думах є мотиви патріотичного подвигу в ім’я вітчизни. Прикладом цього є найстаріші думи про героїчну боротьбу народу проти нападів турецьких і татарських орд. «Козак Голота», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Три брати азовські» розповідають про турецько-татарську неволю, втечу з неї, смерть козака в степу, жорстокість баш, відчайдушну сміливість і мужність козаків, їхній глибокий патріотизм і нездоланне прагнення до волі. З-поміж названих творів особливо захоплюючим є «Маруся Богуславка», де змальовано образ турецької полонянки, яка турбується про долю своїх єдинокровних братів-козаків і випускає їх на волю. Дума утверджує високу патріотичну свідомість народу, щире співчуття до «бідних невольників», вірність батьківщині, глибоке розуміння обов’язку людини перед громадою, перед родиною, поняття совісті й моралі. Маруся Богуславка — це один із яскравіших жіночих образів дум, у якому уособлено високі патріотичні почуття. З часом думи та пісні відзначаються історичною конкретністю. Поштовхом до їх виникнення була визвольна війна проти польсько-шляхетського поневолення. У думах цих часів («Хмельницький і Барабаш», «Перемога Корсунська», «Іван Богун») відображено всенародний рух проти кривдників і завойовників, змальована розправа повсталих з польськими панами, ненависть проти яких була викликана не національними, а соціальними причинами. Ці твори акцентують увагу на діях усього народу, на його впевненості у своїй силі, у перемозі. І тільки на тлі мас виступають окремі герої, історичні особи — Хмельницький, Нечай, Богун, що були реальним втіленням честі й совісті народу, найяскравішим зразком його волелюбності й непримиренності до ворогів. Пам’ять про найважливіші події і героїв історії зберігають у свідомості народу історичні пісні. Вони складають поетичний літопис тривалої героїчної боротьби українського народу за своє визволення від соціального та національного гніту, за своє існування. Першими творами на історичну тему є пісні про турецько-татарські наскоки, про полонення мирного населення і його страждання у неволі. У піснях про Байду, Морозенка та багатьох інших народ з любов’ю оспівав героїчних оборонців вітчизни, їх непримиренність до ворогів, готовність скоріше померти, аніж підкоритися. Таким мужнім патріотом виступає козак Байда, який навіть у тяжких муках знаходить спосіб розправитися з ворогом. Історична пісня досягає свого розквіту в період народно-визвольної війни 1648— 1654 років. У ній оспівується героїзм народних мас у боротьбі проти соціального гноблення, проти польської шляхти, російського самодержавства. В цей бурхливий період всенародного руху виникла пісня «Розлилися круті бережечки», в якій «славна Україна» порівнюється з червоною калиною. Пісня висловлює певність у визволенні від загарбників: А ми тую червоную калину,

Гей, гей, та піднімемо,

А ми ж нашу славну Україну,

Гей, гей, та розвеселимо. Як же нам треба плекати кожне словечко рідної пісні, передане у спадок від попередніх поколінь як заповіт людяності й безмежної любові до рідної землі, як взірець нескореності духу народного! Як відзначив О. Довженко, «Українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його слава».