Поступово зростав на західних землях України польський вплив. Він поширювався не однаково. Передусім підпала йому Галичина, з першої польської окупації. Підпало й Підляшшя наслідком численної польської колонізації, хоч воно не належало Польщі. Натомість Волинь, Берестейсько-Пінські землі, Брацлавщина, Київщина - майже не зазнали польських впливів до Люблінської унії. Найменше ширилися вони на Сіверщині та Переяславщині.
Берестейщина найбільше піддалась литовському впливові. Але в литовському праві з самого початку велике місце належало староруським впливам, бо впливали і українські і білоруські звичаї. Уже в XIV ст. не залишилося в Литовському князівстві чисто литовського права: його замінено правом руським, щоб прихилити українців, а з другого боку тому, що взагалі культура литовська стояла настільки нижче, ніж руська, що не могла конкурувати з нею.
Таким чином впливи трьох культур - староруської, литовської та польської створили суспільні, економічні та культурні умови життя українських земель Правобережжя. Консервативному ставленню до українських традицій литовського уряду сприяла й децентралізація управління: там, де не збереглися князі із старих династій, землі діставали нових, здебільшого родичів Гедиміна, які наслідували старі традиції. Лише правління Ягайла та Вітовта поклало край децентралізації: почався "погром князів гедиміновичів", і до кінця XV ст. лишилися тільки Свидригайло Волинський та Олелько Київський, ставши в ряд з колишніми українськими князями, позбавленими державних прав.
Однак, землі й далі зберігали свої права, автономію, а боярство - широку монополію в управлінні. Ці права підтверджувалося "земськими привілеями". Найбільше зберегли свою автономію білоруські землі - Полоцька та Вітебська, які ще за княжої доби мали самоуправління і укладали "ряди" з князями. На початку XVI ст. землю репрезентували "князі, бояри, міщани і вся земля". Стани брали участь в суді намісника, мали свій скарб, вели зносини з німецькими містами, а головне - мали право вимагати зміни "нелюбого" намісника.
Київщина одержала привілеї уже від Казіміра, після смерті Семена Олельковича, р. 1507, Волинь - 1501 і 1509 рр. Скрізь пани-шляхта мала право брати участь в управлінні, на з'їздах, полагоджувати земські справи, висилати своїх делегатів до сеймів. Інші обставини склалися на землях, що перейшли під владу Польщі в Галичині, на Поділлі, Холмщині, Белзщині, Підляшші.
На відміну від литовського уряду, який визнавав вищість української культури, польський дивився на неї згірдливе. Українська шляхта, яка одна могла захищати українські інтереси, втратила та зв'язана різними обмеженнями. Під тиском тих обмежень вона злилася з польською шляхтою, зникають вже й рештки руського і значнішого боярства, а фольклор зберігають лише селяни.
Answers & Comments
Объяснение:
Поступово зростав на західних землях України польський вплив. Він поширювався не однаково. Передусім підпала йому Галичина, з першої польської окупації. Підпало й Підляшшя наслідком численної польської колонізації, хоч воно не належало Польщі. Натомість Волинь, Берестейсько-Пінські землі, Брацлавщина, Київщина - майже не зазнали польських впливів до Люблінської унії. Найменше ширилися вони на Сіверщині та Переяславщині.
Берестейщина найбільше піддалась литовському впливові. Але в литовському праві з самого початку велике місце належало староруським впливам, бо впливали і українські і білоруські звичаї. Уже в XIV ст. не залишилося в Литовському князівстві чисто литовського права: його замінено правом руським, щоб прихилити українців, а з другого боку тому, що взагалі культура литовська стояла настільки нижче, ніж руська, що не могла конкурувати з нею.
Таким чином впливи трьох культур - староруської, литовської та польської створили суспільні, економічні та культурні умови життя українських земель Правобережжя. Консервативному ставленню до українських традицій литовського уряду сприяла й децентралізація управління: там, де не збереглися князі із старих династій, землі діставали нових, здебільшого родичів Гедиміна, які наслідували старі традиції. Лише правління Ягайла та Вітовта поклало край децентралізації: почався "погром князів гедиміновичів", і до кінця XV ст. лишилися тільки Свидригайло Волинський та Олелько Київський, ставши в ряд з колишніми українськими князями, позбавленими державних прав.
Однак, землі й далі зберігали свої права, автономію, а боярство - широку монополію в управлінні. Ці права підтверджувалося "земськими привілеями". Найбільше зберегли свою автономію білоруські землі - Полоцька та Вітебська, які ще за княжої доби мали самоуправління і укладали "ряди" з князями. На початку XVI ст. землю репрезентували "князі, бояри, міщани і вся земля". Стани брали участь в суді намісника, мали свій скарб, вели зносини з німецькими містами, а головне - мали право вимагати зміни "нелюбого" намісника.
Київщина одержала привілеї уже від Казіміра, після смерті Семена Олельковича, р. 1507, Волинь - 1501 і 1509 рр. Скрізь пани-шляхта мала право брати участь в управлінні, на з'їздах, полагоджувати земські справи, висилати своїх делегатів до сеймів. Інші обставини склалися на землях, що перейшли під владу Польщі в Галичині, на Поділлі, Холмщині, Белзщині, Підляшші.
На відміну від литовського уряду, який визнавав вищість української культури, польський дивився на неї згірдливе. Українська шляхта, яка одна могла захищати українські інтереси, втратила та зв'язана різними обмеженнями. Під тиском тих обмежень вона злилася з польською шляхтою, зникають вже й рештки руського і значнішого боярства, а фольклор зберігають лише селяни.