Зима. Паркан. І чорний дріт

на білому снігу.

І ворон — між окляклих віт —

гнеться в дугу.

Дві похнюплені сосни

смертну чують корч.

Кругом — мерці. І їхні сни

стримлять, як сосни, сторч.

Дві брами, вгрузлі в землю, тьма

колошкає Танар,

і духу — продиху нема

од жалібниць, од мар.

Зима. Паркан. І чорний стовп,

мережка шпичаків.

Злодійський огирів галоп,

вогненний грім підків. 
зделать розбор єтого стиха!!!!!!!!!!!!!!пожалусто