Ответ:Наступним етапом у розвитку філософської думки є середньовічна філософія. Середні віки охоплюють величезний тисячолітній період історії (V– XV ст.). У Західній Європі умовним початком цього періоду вважають рік краху Римської Імперії (476 р.). У соціально-економічному плані для середньовіччя характерне панування феодального укладу, в ідеологічному – утвердження християнства як панівної релігії.  Вона пронизувала усі сфери суспільства, життя та свідомості. Тому не дивно, що для філософії цієї епохи притаманна значна залежність від релігійного світогляду. У своїй основі вона теоцентрична, тобто чинником, що визначає все існуюче, тут є не природа чи Всесвіт, а Бог, його воля. Світ сприймався як подвійне буття: справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, грішний) світ. Цей поділ проходить через усю середньовічну філософію.

Объяснение:

Розпочинається становлення філософії середніх віків періодом так званої апологетики (схема 2.4.). За умов, коли християнство становило переслідувану меншість Римської імперії, коли над новим вченням глузували,  представники апологетики (від грец. apologia – захист) зверталися до римських імператорів або широкого загалу із посланнями на захист християн.  У таких зверненнях апологети почали розглядати та розробляти важливі світоглядні ідеї, такі як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння, природи та сутності віри, співвідношення віри та знання.

Від самого початку апологетика розділилась на два напрями в питанні ставлення до попередньої язичницької (античної) мудрості: позитивний і негативний.

Прихильники позитивного ставлення – Юстін Мученик (близько 100–165), Афінагор (II ст.), Климент Олександрійський (150–215), Оріген (185–254) – вважали, що грецькі філософи йшли шляхом істини, але не могли досягнути її, бо вона ще не явила себе в особі Христа. Тому філософію треба використовувати, підпорядковуючи її теології, оскільки християнське світобачення більш істинне, ніж попереднє