Виводить  мама  дивним  писачком
по  білому  яйці  воскові  взори.
Мандрує  писанка  по  мисочках
із  цибулиним  золотим  узваром,
з  настоями  на  травах  і  корі,
на  веснянім  і  на  осіннім  зіллі  –
і  писанка  оранжево  горить
у  філіграннім  сплеті  ліній.
То  вже  вона,  як  дивовижний  світ,
то  вже  дзвенить,  як  згусток  сонця,
буяють  буйно  квіти  у  росі,
олені  бродять  в  березневім  соці.
І  стилізовані  сплітаються  сади
у  маєві  густих  обрамлень,
мереживом  найтоншим  мерехтить
геометричний  космацький  орнамент.
І  я  поплив  у  світ  дитячих  мрій
на  білі  колискові  оболоні…
Котились  писанками  ізгори
ясні  сонця  у  мамині  долоні.