Історія реалізму надзвичайно багата. Залежно від епохи змінювалося уявлення про нього. Тому існує кілька підходів до визначення початків реалізму. Одні літературознавці вважають, що елементи реалістичного письма наявні вже в давні часи в таких жанрах народної творчості, як легенда, дума, а також у літописах. Інші (і це твердження є загальноприйнятим) формування реалізму як художньої системи в європейських літературах пов'язують з епохою Відродження. Його представники — Ф. Рабле, М. Сервантес, Дж. Бокаччо, В. Шекспір — прославляли людину як центр світобудови, найдосконаліший витвір природи, прагнули розкрити її зовнішню і внутрішню красу. Для реалізму епохи Відродження характерні: масштабні образи, такі, як Дон-Кіхот, король Лір, Гамлет; поетизація глибоких людських почуттів ("Ромео і Джульєтта"); відповідність дій характерам та обставинам; висока напруга конфліктів.
Наступний етап розвитку реалізму — просвітницький реалізм (XVIII століття), теоретиками якого були Д. Дідро у Франції та Г. Е. Лессінг у Німеччині. У творах Д. Дефо, П. Бомарше, Й.В. Гете виступає демократичний герой, сутність якого найяскравіше розкривається у суспільних та соціальних обставинах. Проте в зображенні реалістів-просвітителів вони, ці обставини, є не типовими, а умовними, експериментальними (згадаймо роман Д. Дефо "Робінзон Крузо" або "Фауст" й. В. Гете).
У XIX ст. виникає новий тип реалізму — критичний реалізм, що суттєво відрізняється і від ренесансного, і від просвітницького насамперед зображенням діалектики стосунків людини й середовища, характеру й соціальних обставин. Письменники глибоко аналізують внутрішній світ особистості, надаючи правдивому зображенню життя глибокого психологізму, який є художнім завоюванням епохи романтизму. Таким чином, у творах поглиблюється пізнання навколишньої дійсності, картина світу збагачується різноманітними відтінками.
Answers & Comments
Ответ:
Історія реалізму надзвичайно багата. Залежно від епохи змінювалося уявлення про нього. Тому існує кілька підходів до визначення початків реалізму. Одні літературознавці вважають, що елементи реалістичного письма наявні вже в давні часи в таких жанрах народної творчості, як легенда, дума, а також у літописах. Інші (і це твердження є загальноприйнятим) формування реалізму як художньої системи в європейських літературах пов'язують з епохою Відродження. Його представники — Ф. Рабле, М. Сервантес, Дж. Бокаччо, В. Шекспір — прославляли людину як центр світобудови, найдосконаліший витвір природи, прагнули розкрити її зовнішню і внутрішню красу. Для реалізму епохи Відродження характерні: масштабні образи, такі, як Дон-Кіхот, король Лір, Гамлет; поетизація глибоких людських почуттів ("Ромео і Джульєтта"); відповідність дій характерам та обставинам; висока напруга конфліктів.
Наступний етап розвитку реалізму — просвітницький реалізм (XVIII століття), теоретиками якого були Д. Дідро у Франції та Г. Е. Лессінг у Німеччині. У творах Д. Дефо, П. Бомарше, Й.В. Гете виступає демократичний герой, сутність якого найяскравіше розкривається у суспільних та соціальних обставинах. Проте в зображенні реалістів-просвітителів вони, ці обставини, є не типовими, а умовними, експериментальними (згадаймо роман Д. Дефо "Робінзон Крузо" або "Фауст" й. В. Гете).
У XIX ст. виникає новий тип реалізму — критичний реалізм, що суттєво відрізняється і від ренесансного, і від просвітницького насамперед зображенням діалектики стосунків людини й середовища, характеру й соціальних обставин. Письменники глибоко аналізують внутрішній світ особистості, надаючи правдивому зображенню життя глибокого психологізму, який є художнім завоюванням епохи романтизму. Таким чином, у творах поглиблюється пізнання навколишньої дійсності, картина світу збагачується різноманітними відтінками.
Объяснение:
вроді так♀️