Вагоме місце в загальноукраїнському літературному процесі 60—80-х років належить поетичному, прозовому, а також драматургічному доробку Юрія Федьковича. Творчість його, прикметна людинолюбним моральним пафосом, увагою до незвичайних психологічних станів героя, виразністю й дохідливістю слова, мала, крім того, особливе значення потужного активатора художніх пошуків у письменстві західноукраїнського регіону, де працював письменник.Юрій Федькович (повне ім'я і прізвище — Осип Домінік Гординський де Федькович; ім'я Юрій письменник прибрав у зрілому віці, по виході з армії прийнявши православ'я) народився 8 серпня 1834 року в с. Сторонець-Путилів (тепер селище Путила Чернівецької області). Батько його — спольщений шляхтич — обіймав незначні адміністративні посади, мати походила з сім'ї українського священика.На 1846 — 1848 роки припадає навчання Федьковича в нижчій реальній школі в Чернівцях. Ґрунтовне й доповнене згодом знання німецької мови, яке виніс Федькович зі школи, стало передумовою німецькомовної творчості, що розпочалась у роки заробітчанських мандрів юнака Північною Молдавією та Румунією.Від листопада 1852 р. до лютого 1863 р. Федькович — на службі в цісарській армії: дослужився до чину лейтенанта першого класу, був у війську й під час австро-італо-французької війни 1859 р., хоча безпосередньої участі в бойових операціях не брав. Уважно й співчутливо приглядався Федькович-офіцер до сповненого драматизму життя простого солдата, вчорашнього селянина. Пізніше це стало матеріалом однієї з провідних тем його поезії та прози.Нові німецькомовні твори з'являються після знайомства Федьковича в Чернівцях із німецьким поетом, фольклористом і літературознавцем Е. Р. Нойбауером. Серед членів місцевого мистецького гуртка були й представники молодої західноукраїнської інтелігенції, котрі заохотили офіцера австрійської армії писати також рідною мовою. Вони ж опублікували перші його українські вірші в полемічній брошурі “Slovo na slovo do redaktora “Slova“ (Чернівці, 1861), спрямованій проти москвофільської орієнтації газети “Слово“ Б. Дідицького та культивованого в ній “язичія“. Приклади творчості невідомого доти поета наводилися з метою протиставлення мові та змісту далеких від народного життя творів, що здебільшого ними заповнювались москвофільські часописи. Вірші Федьковича, вміщені у брошурі, викликали широкий інтерес.1862 р. у Львові побачила світ окрема збірка — “Поезії Йосифа Федьковича“ за редакцією й з передмовою Б. Дідицького, який, виявивши добре художнє чуття й такт, привітав молодого автора, дав високу оцінку його творам. “Ся книжечка, — писав пізніше І. Франко, — сталася дійсною основою слави Федьковича“ [1, 122]. Письменник переживає значне творче піднесення. 1863 р. у львівському тижневику “Вечерниці“ (ідея його заснування належала Федьковичеві) вміщено перші його українські оповідання — “Люба — згуба“, “Серце не навчити“, “Штефан Славич“.
Answers & Comments
Ответ:
Вагоме місце в загальноукраїнському літературному процесі 60—80-х років належить поетичному, прозовому, а також драматургічному доробку Юрія Федьковича. Творчість його, прикметна людинолюбним моральним пафосом, увагою до незвичайних психологічних станів героя, виразністю й дохідливістю слова, мала, крім того, особливе значення потужного активатора художніх пошуків у письменстві західноукраїнського регіону, де працював письменник.Юрій Федькович (повне ім'я і прізвище — Осип Домінік Гординський де Федькович; ім'я Юрій письменник прибрав у зрілому віці, по виході з армії прийнявши православ'я) народився 8 серпня 1834 року в с. Сторонець-Путилів (тепер селище Путила Чернівецької області). Батько його — спольщений шляхтич — обіймав незначні адміністративні посади, мати походила з сім'ї українського священика.На 1846 — 1848 роки припадає навчання Федьковича в нижчій реальній школі в Чернівцях. Ґрунтовне й доповнене згодом знання німецької мови, яке виніс Федькович зі школи, стало передумовою німецькомовної творчості, що розпочалась у роки заробітчанських мандрів юнака Північною Молдавією та Румунією.Від листопада 1852 р. до лютого 1863 р. Федькович — на службі в цісарській армії: дослужився до чину лейтенанта першого класу, був у війську й під час австро-італо-французької війни 1859 р., хоча безпосередньої участі в бойових операціях не брав. Уважно й співчутливо приглядався Федькович-офіцер до сповненого драматизму життя простого солдата, вчорашнього селянина. Пізніше це стало матеріалом однієї з провідних тем його поезії та прози.Нові німецькомовні твори з'являються після знайомства Федьковича в Чернівцях із німецьким поетом, фольклористом і літературознавцем Е. Р. Нойбауером. Серед членів місцевого мистецького гуртка були й представники молодої західноукраїнської інтелігенції, котрі заохотили офіцера австрійської армії писати також рідною мовою. Вони ж опублікували перші його українські вірші в полемічній брошурі “Slovo na slovo do redaktora “Slova“ (Чернівці, 1861), спрямованій проти москвофільської орієнтації газети “Слово“ Б. Дідицького та культивованого в ній “язичія“. Приклади творчості невідомого доти поета наводилися з метою протиставлення мові та змісту далеких від народного життя творів, що здебільшого ними заповнювались москвофільські часописи. Вірші Федьковича, вміщені у брошурі, викликали широкий інтерес.1862 р. у Львові побачила світ окрема збірка — “Поезії Йосифа Федьковича“ за редакцією й з передмовою Б. Дідицького, який, виявивши добре художнє чуття й такт, привітав молодого автора, дав високу оцінку його творам. “Ся книжечка, — писав пізніше І. Франко, — сталася дійсною основою слави Федьковича“ [1, 122]. Письменник переживає значне творче піднесення. 1863 р. у львівському тижневику “Вечерниці“ (ідея його заснування належала Федьковичеві) вміщено перші його українські оповідання — “Люба — згуба“, “Серце не навчити“, “Штефан Славич“.
Объяснение: