Відповідь:

Пояснення:

1. У широкому розумінні буття є захоплююча реальність, гранично загальне поняття про суще взагалі. Буття є те, що існує: матерія, речі, властивості, зв'язки і відносини. У формі духовної реалісті існують ідеї, теорії, гіпотези, навіть плоди найбурхливішої фантазії, науки, міфи та ін. Отже, буття охоплює і матеріальне, і духовне. Буття людини характеризується рядом особливостей. Людина - частина природи і, як усе живе, підпорядковується її законам: проходить етапи виникнення, розвитку і загибелі, вимагаючись тим самим у діалектику буття і небуття. Людське тіло, як і всі речі природи, підпадає дії закону збереження речовини і енергії. Біологія людини - відносно самостійний світ, порушення якого з боку здоров'я таїть у собі шкідливі наслідки для нових поколінь, особливо якщо зміни пов'язана з порушенням екологічного балансу між людиною і природою. Особливості буття людини не вичерчуються тим, що людина - природна істота.      

2.  свідомість і мозок, ідеальне та матеріальне нерозривно пов'язані один з одним. При цьому протилежність матерії і свідомості абсолютна лише в межах основного питання філософії, при їх зіставленні як первинного і вторинного. За цими межами їх протиставлення втрачає сенс, оскільки ми бачимо, що, по-перше, свідомість є властивість, функція мозку, що людина мислить, причому, слід особливо підкреслити, він мислить як громадське істота. А по-друге, за допомогою свідомості люди не тільки відображають світ, але й творчо створюють нові матеріальні об'єкти, яких немає в природі і змінюють себе і своє буття.

3. Свідомість містить у собі ряд неусвідомлюваних засобів організації людського життя, які не лише передують усвідомленню та діяльнісному досяж:енню належного, а й назавжди лишаються поза межами усвідомлення соціального суб'єкта. У цьому плані ментальність в єдності уявлення і мисленнєвих настанов, як ірраціональний компонент в раціональному, є способом подолання однобічностей об'єктивістської зовнішньо-діяльнісної парадигми й усвідомлення екзистенційно-смислових моментів людського існування – цінностей, форм соціальної взаємодії, часовості тощо. Це те, що обумовлене неперервним потоком життя, яке переживається свідомістю, але при цьому залишається замкненим у своїх носіях (суб'єктах), які формують його індивідуальні центри. Воно протистоїть замкненій та сталій формі, але триває доти, доки йому конче потрібна форма. Адже в житті закладено антиномію, що постає «як антиномія лише для логічної рефлексії» (Г. Зіммель). Вона цілком детермінована специфічністю життя як предмета філософського осмислення. Отже, життя – це єдність форми та становлення, що перетинає будь-яку форму. У переживанні, смисли якого локалізовані ментальністю, відбувається формування екзистенціалів свідомості, що визначають її основні життєві смисли. Один із них – націоналізм.