Ответ:

Основним джерелом Шевченкового профетизму була Біблія.

У поетичному прозріванні суспільних катаклізмів, майбутнього

суспільства гуманізму, правди й волі він спирався насамперед на

книги старозавітних пророків, Псалтир і Євангелію. Не раз поставав

в іпостасі гнівного старозавітного пророка ("Чигрине, Чигрине",

"Кавказ", "І мертвим, і живим", "Холодний Яр", "Давидові псалми",

"Як умру, то поховайте"), зображав біблійних пророків ("Царі",

"Пророк", "Саул"). Під впливом читання на засланні Святого Письма

у його позасланчій поезії посилюються пророчі інтонації,

з'являються вірші, прямо побудовані на главах із книг пророків:

"Подражаніє 11 псалму", "Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)", "Подражаніє

Ієзекіїлю. Глава 19", "Осія. Глава XIV. Подражаніє". Названі

"наслідування" створені упродовж одного року (1859), а наступного

року пророчі, переважно міленарні, візії виявнюються у нових

поезіях, які, хоча й не є біблійними переспівами, усе-таки зберігають

зв'язок із біблійними образами та мотивами: "Молитва", "Світе

ясний! Світе тихий!", "І Архімед, і Галілей", "Хоча лежачого й не

б'ють", "І тут, і всюди – скрізь погано", "О люди! люди небораки!",

"Бували войни й військовії свари". На означення пророка Шевченко

вживав синонімічні слова: пророк, провозвіститель, прозорливець.

У поетичному профетизмі Шевченко йшов і від фольклорних

уявлень, притім фольклорна інтертекстуальність виявлялася у його

поетичній футурології до арешту та в перших роках заслання

(відгомони середньовічного міфу про сплячих до пори до часу

окремих героїв або війська у віршах "Чигрине, Чигрине" і "Буває, в

неволі іноді згадаю"). Від народних вірувань походить і мотив

віщування у Шевченковій поезії.

Одним з істотних джерел топіки пророцтва (віщування) в

новоєвропейських літературах була антична міфологія та постале

на її основі античне красне письменство. Проте Шевченко в

розбудові свого поетичного профетизму оминув античний досвід –

певно, тому, що не мав схильності до язичницької віри в

невідворотні події, що конче мають статися в житті окремих людей

та людських спільнот і відкриваються ясновидцям, зокрема через

виконання магічних дій.

Образ автора-поета як національного пророка й апостола. У

Біблії (переважно Старому Завіті) під пророком розуміють, по-перше,

провидців, які провіщають майбутнє, а по-друге – проповідників, які

сповіщають людям слова повчання, напучення і втіхи, за навіянням

Святого Духа. Часто старозавітний пророк – це також скорботний

співець, який оплакує нещастя співвітчизників, пристрасний і грізний

викривач беззаконня, неправедної поведінки людей, їхніх гріхів, а

звідси і провісник небесної кари за них.

Объяснение: