Verified answer

Лис Микита, про якого розповiдається у цiй казцi, був спритним i хитрим, вiн мiг би щасливо жити, але сам собi все зiпсував: “незвичайне щастя та його хитрiсть зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нiчого неможливого для нього”. Щоб похизува тися, Лис iде красти вдень, i його ледь не розривають собаки. Тiкаючи вiд них, вiн устрибує в фарбу. Тут би йому замислитися, чи варто бути таким пихатим i надалi, але, побачивши, як його лякаються звiрi, вiн робить навпаки i повторює ту саму помилку. Лис починає стверджувати, що нiби вiн – небачений звiр Остромисл, i стає царем звiрiв.

Треба бути без мiри самовпевненим, щоб вiрити, що брехню нiколи не викриють. Микита “тiльки одного боявся, щоб фарба не злiзла з його шерстi”, але виказав себе сам, заспiвавши по-лисячому навеснi. Тодi “Всiм мiнiстрам i слугам царським вiдразу мов полуда з очей спала”, i його звiрi просто розiрвали. Неможливо довго замилювати очi, удавати з себе когось iншого: тiльки пихатiсть не дала змоги хитрому Лисовi зрозумiти таку просту рiч.

Отже, казка застерiгає нас, що не варто бути схожим на такого Лиса, треба розумно оцiнювати власнi можливостi та не брехати анi собi, анi iншим.

Ответ:

сфоткай пж нужно я не понел