Чоловік дуже сумував за Мусею, постійно думав про неї, але не зважаючи на смуток, він продовжував йти. Врешті решт, протягом свого довгого й самотнього походу, чоловік побачив закінчення лісу і промовив: «через усі свої сили й страждання, я нарешті зможу дійти до тебе, з моїми здогадками й надією, яка змушує мене йти до останнього поки в мене є сили, а навіть якщо і закінчаться, то сила волі й кохання не згаснуть ніколи!». Він довго ходив по різноманітним вулицям, питав чи не бачив ніхто її кохану, але все марно…Засмучений чоловік вже й не знав куди йому йти, здавалось б, він так хотів за кордон, так довго йшов до своєї мети, але всеодно без Мусі вже не тягнуло на інший край світу…Пройшли місяці, чоловік продовжував жити, опанувався на новому місці, проте й досі мріяв зустріти свою кохану. Одного дощового дня, був звичайний для нашого героя день. Він йшов по дорозі до ярмарку, як тільки побачив жінку, в одній тільки сорочці й шортах, стоявшу під дощем. Було видно, що їй було некомфортно, прохолодно, але чого ж вона стояла? Чоловік підійшов, знявши з себе жилет й надягнув його на плечі жіночки. Вона подивилася на нього і раптом чоловік побачив в неї свою кохану. «Мусю! Рідна! Я нарешті знайшов тебе!». З радістю промовив наш герой. Але жінка з сумом подивилася на нього й промовила: «вибачте, пане, але я не ваша кохана, ви мабуть обізналися..». Й справді, перед чоловіком стояла зовсім не знайома йому жінка, але вона дуже була схожа на його панну. «Чом би нам не випити кави?» - сказав чоловік. «Я не проти». В кінці кінців вони стали друзями, а потім й парою. Жити вони добре, в мирі та злагоді. Жінка дуже його полюбила, та й він не був байдужим до неї, але в його серці все ще була та панна, напевно він її ніколи не забуде..
Answers & Comments
Verified answer
Чоловік дуже сумував за Мусею, постійно думав про неї, але не зважаючи на смуток, він продовжував йти. Врешті решт, протягом свого довгого й самотнього походу, чоловік побачив закінчення лісу і промовив: «через усі свої сили й страждання, я нарешті зможу дійти до тебе, з моїми здогадками й надією, яка змушує мене йти до останнього поки в мене є сили, а навіть якщо і закінчаться, то сила волі й кохання не згаснуть ніколи!». Він довго ходив по різноманітним вулицям, питав чи не бачив ніхто її кохану, але все марно…Засмучений чоловік вже й не знав куди йому йти, здавалось б, він так хотів за кордон, так довго йшов до своєї мети, але всеодно без Мусі вже не тягнуло на інший край світу…Пройшли місяці, чоловік продовжував жити, опанувався на новому місці, проте й досі мріяв зустріти свою кохану. Одного дощового дня, був звичайний для нашого героя день. Він йшов по дорозі до ярмарку, як тільки побачив жінку, в одній тільки сорочці й шортах, стоявшу під дощем. Було видно, що їй було некомфортно, прохолодно, але чого ж вона стояла? Чоловік підійшов, знявши з себе жилет й надягнув його на плечі жіночки. Вона подивилася на нього і раптом чоловік побачив в неї свою кохану. «Мусю! Рідна! Я нарешті знайшов тебе!». З радістю промовив наш герой. Але жінка з сумом подивилася на нього й промовила: «вибачте, пане, але я не ваша кохана, ви мабуть обізналися..». Й справді, перед чоловіком стояла зовсім не знайома йому жінка, але вона дуже була схожа на його панну. «Чом би нам не випити кави?» - сказав чоловік. «Я не проти». В кінці кінців вони стали друзями, а потім й парою. Жити вони добре, в мирі та злагоді. Жінка дуже його полюбила, та й він не був байдужим до неї, але в його серці все ще була та панна, напевно він її ніколи не забуде..