У фрагментах тексту відображено протистояння поглядів персонажів на роль і могутність людини. Киця вважає, що всі істоти мають душу, але лише Людина може розгадати таємниці і здобути повну владу над ними. Вона вбачає у Блакитному Птаху ключ до всіх секретів, що призведе до повної залежності інших істот.

Пес жорстоко переконується, що Людина є найвищою істотою і всі повинні підкорятися її наказам. Він бачить Людину як бога і проповідує життя і смерть на її службі.

Ніч, з іншого боку, втрачає розуміння Людини і боїться її пристрасті до влади. Вона спостерігає, що страхи і хвороби в людей зростають, і не розуміє, чого саме Людина прагне.

Дуб, злий і гнівний, звинувачує інших персонажів у боягузтві перед Людиною і у тому, що вони самі перетворили себе на рабів.

Таким чином, провідним мотивом у п'єсі є могутність людини, її влада над іншими істотами та прагнення звеличувати себе. Автор підкреслює, що Людина володіє особливими здібностями, які решта створінь не можуть розгадати, і це призводить до нерівних відносин і залежності.