У складі Австрійської імперії знаходилося, приблизно, 15% українських земель, а саме, Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Території, що перебували під владою Російської імперії, прийнято називати Наддніпрянською Україною, у складі Австрійської імперії – західноукраїнські землі.
Після приєднання українських земель до Російської імперії, на них було поширено загальноімперський адміністративний устрій. На середину ХІХ ст. з 10 генерал-губернаторство Росії три розташовувалися у Наддніпрянщині. Генерал-губернаторство – велика територіально-адміністративна одиниця, до складу якої входило декілька губерній. Генерал-губернаторів призначав і звільняв лише імператор, він мав практично необмежену владу (військову, адміністративну, судову, фінансову). До складу трьох генерал-губернаторств на українських землях входило 9 губерній, в яких адміністративно-виконавчу функцію здійснювали губернатори. Губернії поділялися на повіти, на чолі яких стояли справники.
Адміністративно-територіальний поділ не враховував етнічного складу населення. На Лівобережжі українці складали 95% населення, Слобожанщині – 86%, Правобережжі – 85%, Півдні – 74%. Чимало українців заселяло Кубань, Дон, частини Воронезької, Курської, Гродненської, Могилівської і Бессарабської губерній.
У Карпатські гори втікали покривджені селяни (наймити, комірники, пастухи, панські слуги) та бідні міщани. Вони формували невеликі загони, які з ранньої весни до пізньої осені нападали на панські маєтки, замки, на орендарів, лихварів, а захоплене майно роздавали сільській бідноті. Типовою зброєю опришків були рушниці, пістолі, списи, ножі, рогатини. Символом відваги й мужності опришків були топірці (бартки), на яких вони давали клятву, коли вступали до загону, яка завершувалася словами: «А коли б я не дотримав присяги - хай мене не мине цей топір і ця опришківська зброя на землі і під землею».
У першій половині XIX ст. у Галичині, на Закарпатті та Буковині діяло понад 50 загонів опришків, ватажками яких були В. Якимюк, Д. Марусяк, Ф. Френюк, І. Вередюк, М. Циган. Найвідомішим серед опришків став загін із 30 осіб під проводом М. Штолюка, що діяв поблизу Вижниці (нині районний центр Чернівецької області).
Answers & Comments
Ответ:
У складі Австрійської імперії знаходилося, приблизно, 15% українських земель, а саме, Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Території, що перебували під владою Російської імперії, прийнято називати Наддніпрянською Україною, у складі Австрійської імперії – західноукраїнські землі.
Після приєднання українських земель до Російської імперії, на них було поширено загальноімперський адміністративний устрій. На середину ХІХ ст. з 10 генерал-губернаторство Росії три розташовувалися у Наддніпрянщині. Генерал-губернаторство – велика територіально-адміністративна одиниця, до складу якої входило декілька губерній. Генерал-губернаторів призначав і звільняв лише імператор, він мав практично необмежену владу (військову, адміністративну, судову, фінансову). До складу трьох генерал-губернаторств на українських землях входило 9 губерній, в яких адміністративно-виконавчу функцію здійснювали губернатори. Губернії поділялися на повіти, на чолі яких стояли справники.
Адміністративно-територіальний поділ не враховував етнічного складу населення. На Лівобережжі українці складали 95% населення, Слобожанщині – 86%, Правобережжі – 85%, Півдні – 74%. Чимало українців заселяло Кубань, Дон, частини Воронезької, Курської, Гродненської, Могилівської і Бессарабської губерній.
У Карпатські гори втікали покривджені селяни (наймити, комірники, пастухи, панські слуги) та бідні міщани. Вони формували невеликі загони, які з ранньої весни до пізньої осені нападали на панські маєтки, замки, на орендарів, лихварів, а захоплене майно роздавали сільській бідноті. Типовою зброєю опришків були рушниці, пістолі, списи, ножі, рогатини. Символом відваги й мужності опришків були топірці (бартки), на яких вони давали клятву, коли вступали до загону, яка завершувалася словами: «А коли б я не дотримав присяги - хай мене не мине цей топір і ця опришківська зброя на землі і під землею».
У першій половині XIX ст. у Галичині, на Закарпатті та Буковині діяло понад 50 загонів опришків, ватажками яких були В. Якимюк, Д. Марусяк, Ф. Френюк, І. Вередюк, М. Циган. Найвідомішим серед опришків став загін із 30 осіб під проводом М. Штолюка, що діяв поблизу Вижниці (нині районний центр Чернівецької області).
Объяснение:
Все, що змогла знайти)