Народний одяг XIX — початку XX ст. — яскрава сторінка матеріальної і духовної культури українського народу. Він відзначається багатством форм, красою художнього оздоблення.
Так само, як і в попередній період, для виготовлення його в основному використовувався різноманітний саморобний матеріал. З полотна шили сорочки, з сукна — верхній плечовий, з художньої тканини — жіночий поясний одяг, шкіра йшла на взуття, а подекуди — на деякі предмети одягу.
Наприкінці XIX — початку XX ст. в побут починають входити фабричні вовняні та бавовняні тканини. Вони, безперечно, викликали зміни форми одягу, його силуету та складових частин. Це позначалося в першу чергу на святковому вбранні, своєрідною рисою якого стають ряснота та різноманітність прикрас. З поширенням фабричних тканин на село щораз більше проникають міські форми одягу. Насамперед вони вплинули на чоловічий одяг. Жіночий виявився більш стійким. Зміни зазнали в основному головні жіночі убори: повсюдно почали носити фабричні хустки. Притаманне народному одягу оздоблювання замінюють узористі різноколірні фабричні тканини
Пояснення:В XIX — на початку XX ст. на Україні склалося кілька регіональних комплексів одягу, які відзначалися своїми художніми особливостями.
Комплекс одягу центральної — лісостепової зони характеризується різноманітністю форм жіночого поясного і верхнього одягів з доморобної вовняної тканини. На середньому Подніпров’ї з лівобережними і степовими районами, наприклад, до комплекту жіночого одягу входили уставкові сорочки, різноколірні клітчасті запаски, плахти, дерги — не сшиті чотирикутні куски вовняної тканини, якими жінки обгортали талію або припоясували їх до стану.
Композиційну єдність одягу доповнювала керсетка яка довго побутувала тут навіть тоді, коли плахту замінили фабричні ситцеві спідниці. В різних районах Подніпров'я вона мала свої особливості у крої, характері та колориті прикрас. Зимовий верхній одяг виготовлявся з овечих шкур (кожушанки і кожухи). З доморобного сукна різних кольорів шили юпки, які іноді покривали фабричними тканинами. На початку XX ст. домінуюче місце зайняла крамна юпка.
Голови жінки покривали переважно хустками, пов’язуючи їх різними способами. Поширені в минулому столітті намітки стали тільки святковим убором літніх жінок. Дівочим святковим головним убором були квіти, вінки — «теремки» і «надбрівники». Комплекс жіночого одягу завершували прикраси: намисто, коралі, бурштини, гранати з дукачами місцевої роботи.
Чоловічий одяг складався з вишиваної сорочки, яка носилася поверх широких штанів, свитки білого або коричневого кольору, кобеняка, киреї, чемерки, каптанки, куртки, куцини і кунтуша. Чемерки, каптанки, куртки і куцини різнилися між собою тільки кроєм. Взимку носили широкі та довгі кожухи з високими комірами, що в залежності від погоди відкидалися на спину або піднімалися вгору.
Головні убори чоловіків відповідно до пори року диференціювалися на баранячі високі і низькі круглі шапки, кучми, ярмулки, брилі і капелюхи.
Приналежністю жіночого та чоловічого одягу були пояси. На Полтавщині і Київщині вони були переважно червоні, прикрашені різноколірними смужками.
Взуттям чоловікам служили чоботи і постоли. Жінки носили кольорові, переважно червоні, сап’янові чоботи.
Для одягу центральних районів характерна опрацьованість і викінченість форм. Силует його дзвоноподібний, донизу поширений зборками або клинами, талія обрисована. Колорит багатобарвний. З метою оздоблення використовувалася вишивка технікою вирізування, лиштвою, мережкою, прутиком, хрестиком (на сорочках), аплікація шнурком (на білих свитах), узорні орнаменти (на кожухах).
Одяг південно-причорноморської смуги за своїми типовими формами, стильовими і колоритними ознаками має багато спільних рис з одягом центральної лісостепової зони.
На Волині жіночі сорочки і поясний одяг виготовляли з білого льняного полотна, з прикрасами, переборами червоного кольору. Поширені були вовняні червоні запаски, перетикані кольоровими смугами, або білі по-лотняні з червоним орнаментом. Поряд з намітками — старовинним головним убором — жінки носили вишивані домоткані хустки. Верхнім одягом служили свитки, білі або сірі куртки з доморобного сукна, взуттям — плетені личаки.
Answers & Comments
Відповідь:Народний одяг XIX — початку XX ст
Народний одяг XIX — початку XX ст. — яскрава сторінка матеріальної і духовної культури українського народу. Він відзначається багатством форм, красою художнього оздоблення.
Так само, як і в попередній період, для виготовлення його в основному використовувався різноманітний саморобний матеріал. З полотна шили сорочки, з сукна — верхній плечовий, з художньої тканини — жіночий поясний одяг, шкіра йшла на взуття, а подекуди — на деякі предмети одягу.
Наприкінці XIX — початку XX ст. в побут починають входити фабричні вовняні та бавовняні тканини. Вони, безперечно, викликали зміни форми одягу, його силуету та складових частин. Це позначалося в першу чергу на святковому вбранні, своєрідною рисою якого стають ряснота та різноманітність прикрас. З поширенням фабричних тканин на село щораз більше проникають міські форми одягу. Насамперед вони вплинули на чоловічий одяг. Жіночий виявився більш стійким. Зміни зазнали в основному головні жіночі убори: повсюдно почали носити фабричні хустки. Притаманне народному одягу оздоблювання замінюють узористі різноколірні фабричні тканини
Пояснення:В XIX — на початку XX ст. на Україні склалося кілька регіональних комплексів одягу, які відзначалися своїми художніми особливостями.
Комплекс одягу центральної — лісостепової зони характеризується різноманітністю форм жіночого поясного і верхнього одягів з доморобної вовняної тканини. На середньому Подніпров’ї з лівобережними і степовими районами, наприклад, до комплекту жіночого одягу входили уставкові сорочки, різноколірні клітчасті запаски, плахти, дерги — не сшиті чотирикутні куски вовняної тканини, якими жінки обгортали талію або припоясували їх до стану.
Композиційну єдність одягу доповнювала керсетка яка довго побутувала тут навіть тоді, коли плахту замінили фабричні ситцеві спідниці. В різних районах Подніпров'я вона мала свої особливості у крої, характері та колориті прикрас. Зимовий верхній одяг виготовлявся з овечих шкур (кожушанки і кожухи). З доморобного сукна різних кольорів шили юпки, які іноді покривали фабричними тканинами. На початку XX ст. домінуюче місце зайняла крамна юпка.
Голови жінки покривали переважно хустками, пов’язуючи їх різними способами. Поширені в минулому столітті намітки стали тільки святковим убором літніх жінок. Дівочим святковим головним убором були квіти, вінки — «теремки» і «надбрівники». Комплекс жіночого одягу завершували прикраси: намисто, коралі, бурштини, гранати з дукачами місцевої роботи.
Чоловічий одяг складався з вишиваної сорочки, яка носилася поверх широких штанів, свитки білого або коричневого кольору, кобеняка, киреї, чемерки, каптанки, куртки, куцини і кунтуша. Чемерки, каптанки, куртки і куцини різнилися між собою тільки кроєм. Взимку носили широкі та довгі кожухи з високими комірами, що в залежності від погоди відкидалися на спину або піднімалися вгору.
Головні убори чоловіків відповідно до пори року диференціювалися на баранячі високі і низькі круглі шапки, кучми, ярмулки, брилі і капелюхи.
Приналежністю жіночого та чоловічого одягу були пояси. На Полтавщині і Київщині вони були переважно червоні, прикрашені різноколірними смужками.
Взуттям чоловікам служили чоботи і постоли. Жінки носили кольорові, переважно червоні, сап’янові чоботи.
Для одягу центральних районів характерна опрацьованість і викінченість форм. Силует його дзвоноподібний, донизу поширений зборками або клинами, талія обрисована. Колорит багатобарвний. З метою оздоблення використовувалася вишивка технікою вирізування, лиштвою, мережкою, прутиком, хрестиком (на сорочках), аплікація шнурком (на білих свитах), узорні орнаменти (на кожухах).
Одяг південно-причорноморської смуги за своїми типовими формами, стильовими і колоритними ознаками має багато спільних рис з одягом центральної лісостепової зони.
На Волині жіночі сорочки і поясний одяг виготовляли з білого льняного полотна, з прикрасами, переборами червоного кольору. Поширені були вовняні червоні запаски, перетикані кольоровими смугами, або білі по-лотняні з червоним орнаментом. Поряд з намітками — старовинним головним убором — жінки носили вишивані домоткані хустки. Верхнім одягом служили свитки, білі або сірі куртки з доморобного сукна, взуттям — плетені личаки.