Франческо Петрарка - італійський поет епохи Відродження, автор збірки "Сонети до Лаури". Ця збірка вважається визначною у світовій літературі, адже вона стала зразком для подальшого розвитку лірики. Основна тема поезій Петрарки - кохання і страждання від нього.

Один із найвідоміших сонетів Петрарки "Як бачу світ" (Сонет 3) відображає страждання поета від нездійсненого кохання до Лаури. Головна думка вірша полягає в тому, що поет відчуває біль від того, що не може бути разом з Лаурою і бачити світ разом з нею. Він заздрить навіть річкам та горам, які можуть бачити її, тоді як він сам залишається самотнім і засмученим. У вірші звучить така цитата: "Як бачу світ, то сум мій зростає, бо всяк твій вигляд мертвим серцем беру". Це свідчить про те, що поет не може знайти радості в житті без Лаури.

Інший сонет Петрарки "Сіють любов і яку жнуть з неї плід" (Сонет 34) розмірковує про те, як люди кохають і яку користь від цього мають. Головна думка вірша полягає в тому, що кохання може принести і радість, і біль, і ніщо не може забезпечити успіх у любові. У вірші звучить така цитата: "Сіють любов і яку жнуть з неї плід,  то радість, то біль, то чекання марне,  від зрадливих друзів що втікають підальше". Ці слова показують, що люди можуть бути зрадливими у коханні, але саме кохання породжує різні емоції, які не можна передбачити.

Отже, поезія Ф. Петрарки - це відображення страждань і радості від кохання, а його збірка "Сонети до Лаури" стала визначною у світовій літературі. Аналізуючи два сонети з цієї збірки, ми бачимо, що вони відображають різні аспекти кохання - страждання і біль у випадку з першим віршем, та непередбачуваність і ризик у другому.