Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 – 1831) – один з найвидатніших німецьких філософів, чільний представник німецької класичної філософії, об’єктивний ідеаліст.
Філософія Гегеля – вершина німецького класичного ідеалізму кінця XVIII – початку XIX століття.
За основу усіх явищ природи і суспільства Гегель приймав духовне першоначало. Він називав його «світовим духом», «абсолютною ідеєю», «світовим розумом». «Абсолютна ідея» - об’єктивна, ні від кого і ні від чого незалежна, реально існуюча і внутрішньо суперечлива. Вона є основою гегелівської системи об’єктивного ідеалізму.
Сутність гегелівської філософської системи. «Абсолютна ідея», маючи свій імпульс розвитку, оскільки вона внутрішьо суперечлива, у своєму русі проходить три етапи:
1. розвиток цієї ідеї на першому етапі своє власне багатство, створюючи свої поняття, категорії. Гегель цей процес з’ясував у своїй праці «Наука логіки»;
2. ідея завдяки своїй суперечливості переходить у своє інше буття, у свою протилежність, якою є матеріальна річ – природа. Гегель розглядає це у своїй праці «Філософія природи»;
3. на третьому етапі розвиток ідеї завершується повним збігом (тотожністю) самої ідеї і світу або, за висловом Гегеля, «абсолютним знанням». Лише на цьому етапі «абсолютна ідея», як «абсолютне знання», знову повертається до своїх джерел і пізнає саму себе, свій розвиток. Процес розвитку «абсолютної ідеї» завершується. Це з’ясовується Гегелем у праці «Філософія духу». Схематично це можна відобразити таким чином: «абсолютна ідея» - природа – абсолютне знання (філософія).
Найбільш змістовним етапом розвитку абсолютної ідеї є початковий її етап, де Гегель розглядає власне багатство самої цієї ідеї. Цим багатством є:
► вчення про буття, де Гегель вперше обгрунтовує ним створений один з основних законів діалектики – закон взаємного переходу кількісних змін у якісні – і визначає ті категорії (поняття), які цей закон конкретизують – кількість, якість, становлення, міра, перехід, визначеність, стрибок;
► вчення про сутність, де Гегель зосереджує свою увагу на суперечливості буття, як першооснови будь-якого руху, будь-якої життєвості і яка міститься у самих речах і явищах, іманентно їм притаманна. «Принцип усілякого саморуху,- писав Гегель, - є не чимось іншим, як зображенням суперечності». У своєму вченні про сутність Гегель підходить до розуміння одного з фундаментальних принципів діалектики – принципу суперечності, його всезагальності. Він визначає його як закон мислення – закон єдності та боротьби протилежностей, конкретизує його рядом категорій: протилежність, відмінність, суперечність, єдність (тотожність), боротьба, взаємодія, позитивне, заперечувальне, різниця тощо.
Answers & Comments
Ответ:
Філософська система і діалектика Г. Гегеля
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 – 1831) – один з найвидатніших німецьких філософів, чільний представник німецької класичної філософії, об’єктивний ідеаліст.
Філософія Гегеля – вершина німецького класичного ідеалізму кінця XVIII – початку XIX століття.
За основу усіх явищ природи і суспільства Гегель приймав духовне першоначало. Він називав його «світовим духом», «абсолютною ідеєю», «світовим розумом». «Абсолютна ідея» - об’єктивна, ні від кого і ні від чого незалежна, реально існуюча і внутрішньо суперечлива. Вона є основою гегелівської системи об’єктивного ідеалізму.
Сутність гегелівської філософської системи. «Абсолютна ідея», маючи свій імпульс розвитку, оскільки вона внутрішьо суперечлива, у своєму русі проходить три етапи:
1. розвиток цієї ідеї на першому етапі своє власне багатство, створюючи свої поняття, категорії. Гегель цей процес з’ясував у своїй праці «Наука логіки»;
2. ідея завдяки своїй суперечливості переходить у своє інше буття, у свою протилежність, якою є матеріальна річ – природа. Гегель розглядає це у своїй праці «Філософія природи»;
3. на третьому етапі розвиток ідеї завершується повним збігом (тотожністю) самої ідеї і світу або, за висловом Гегеля, «абсолютним знанням». Лише на цьому етапі «абсолютна ідея», як «абсолютне знання», знову повертається до своїх джерел і пізнає саму себе, свій розвиток. Процес розвитку «абсолютної ідеї» завершується. Це з’ясовується Гегелем у праці «Філософія духу». Схематично це можна відобразити таким чином: «абсолютна ідея» - природа – абсолютне знання (філософія).
Найбільш змістовним етапом розвитку абсолютної ідеї є початковий її етап, де Гегель розглядає власне багатство самої цієї ідеї. Цим багатством є:
► вчення про буття, де Гегель вперше обгрунтовує ним створений один з основних законів діалектики – закон взаємного переходу кількісних змін у якісні – і визначає ті категорії (поняття), які цей закон конкретизують – кількість, якість, становлення, міра, перехід, визначеність, стрибок;
► вчення про сутність, де Гегель зосереджує свою увагу на суперечливості буття, як першооснови будь-якого руху, будь-якої життєвості і яка міститься у самих речах і явищах, іманентно їм притаманна. «Принцип усілякого саморуху,- писав Гегель, - є не чимось іншим, як зображенням суперечності». У своєму вченні про сутність Гегель підходить до розуміння одного з фундаментальних принципів діалектики – принципу суперечності, його всезагальності. Він визначає його як закон мислення – закон єдності та боротьби протилежностей, конкретизує його рядом категорій: протилежність, відмінність, суперечність, єдність (тотожність), боротьба, взаємодія, позитивне, заперечувальне, різниця тощо.