Ответ:

1. Напередодні Першої світової війни велика частина українських земель — Східна Галичина, Буковина і Закарпаття — перебували у складі Австро-Угорщини. Коли в жовтні 1918 року в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку та національно-визвольної боротьби народів Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав, і українці почали робити рішучі заходи зі створення власної держави на західноукраїнських землях.

Наприкінці вересня 1918 року у Львові було сформовано Центральний Військовий Комітет (за іншими даними, Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВК)), який розпочав роботу з підготовки збройного повстання. У жовтні 1918 р. головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських січових стрільців Дмитра Вітовського.

18 жовтня 1918 р. у Львові розпочалась Конституанта — представницькі збори всіх українських депутатів австрійського парламенту, коли з українських послів Галицького і Буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини й Буковини, духівництва (близько 500 осіб[6]) і студентства було утворено Українську Національну Раду (УНРада) — політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії[7].

19 жовтня 1918 р. УНРада проголосила Українську державу — початково в складі трансформованої на конфедерацію незалежних держав всіх складових націй Австрійської імперії — на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття[8][9] (буковинці підтримали проголошення незалежності на Буковинському Віче). Було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Національної Ради, яким став Євген Петрушевич.

Та 31 жовтня 1918 р. у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена 28 жовтня 1918 р. у Кракові 23 послами Райхсрату[10]), яка мала перебрати від австрійського намісника владу над Галичиною — і включити її до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині та Буковині. Проте австрійський намісник Галичини генерал Карл фон Гуйн відповів категоричною відмовою делегації в складі: Кость Левицький, Іван Кивелюк, о. Олександр Стефанович, Сидір Голубович, Лонгин Цегельський, Степан Баран.[11] Тоді на вечірньому засіданні УГВК (Українського Генерального Військового Комісаріату) 31 жовтня 1918 р. було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом.

2. вооружённый конфликт между Польской Республикой и Западно-Украинской Народной Республикой на территории Галиции, вылившийся в широкомасштабные боевые действия с 1 ноября 1918 года по 18 июля 1919 года. Война велась в условиях нестабильности, вызванных распадом Австро-Венгрии, распадом Российской империи и Гражданской войной в России.

(Особенностью войны была её спонтанность. Вооружённые столкновения начались по всей территории Галиции, и лишь к середине ноября возник постоянный фронт. Также до середины ноября война велась не профессиональными армиями, а добровольческими формированиями украинцев и поляков. После долгих позиционных боёв (зимой 1918 — 1919 годов) польская армия перешла в наступление, выбив украинские войска в «треугольник смерти». Последней попыткой украинской стороны закрепиться в Галиции было Чортковское наступление, завершившееся победой украинских войск, в ходе которого бо́льшая часть Галиции была занята украинской Галицкой армией. Однако в результате Летнего наступления польских войск Галицкая армия была вынуждена покинуть Галицию, отступив на территорию Украинской Народной Республики.)

3. – Створення дієвих органів законодавчої та виконавчої влади в центрі та на місцях шляхом проведення демократичних виборів.

– Закон про громадянство, проголошення української мови державною.

– Земельна реформа, за якою земля відчужувалася від великих власників і передавалася земельним комітетам, термін наділення селян землею не встановлювався; за самочинне захоплення земель передбачалося покарання – ув’язнення, штрафи, втрата права на володіння землею.

– Закон про 8-годинний робочий день.

– Установлення державної монополії на продаж найважливіших продуктів.

– Закон про основи шкільництва: дозвіл на заснування приватних шкіл, право національних меншин на школи з рідною мовою викладання.

– Установлення державної монополії на продаж найважливіших продуктів.

– Закон про національних меншин, що гарантував їм 30 % місць у майбутньому парламенті.

– Створення української Галицької Армії (УГА) на чолі з М. Омеляновичем-Павленком.

– 22 січня 1919 р. – проголошення у Києві Акту злуки ЗУНР та УНР (не був реалізований, але мав велике значення для збереження ідеї соборності України).

Проще сам посмотри: https://dovidka.biz.ua/vnutrishnya-i-zovnishnya-politika-zunr/

4. Деякі повстанські полки Григор'єва приєднались до махновців, а більшість під ударами більшовиків та денікінців на деякий час розсіялась.