Ответ:

Землі, каменям, деревам, вогню і водним джерелам слов'яни продовжували поклонятися ще в 15 -16 століттях.

Плодючість Землі, її здатність годувати людей робили її в очах людини справжньою матір'ю. У слов‘ян існували уявлення про те, що небо і земля - подружжя: небо запліднює землю дощем, а вона згодом розроджується новим урожаєм. З культом Матері-Землі пов'язаний давній звичай брати з собою рідну землю, вирушаючи в довгу путь або переселяючись в інші місця. Також вважалося, що жменька рідної землі, висипана під фундамент, захищатиме від напастей.

Наші предки поклонялись і воді, причому у всіх її видах, молились, гадали біля неї, укладали шлюби та союзи, лікувалися нею, приносили клятви і навіть жертви. Головним змістом поклонінням земним водним джерелам було бажання викликати дощ під час посухи, бо вважалося, що вони пов‘язані. Для цього під час посухи в селі слов‘яни-язичники знаходили старі колодязі і джерела, розчищали їх, служили коло них, добували з них воду й обливалися нею.

Слов‘яни поклонялися багатьом деревам, але перш за все дубові, який був священним деревом громовержця Перуна. Йому також приносили жертви.

Збереглися відомості про існування священних гаїв у яких не можна було рубати навіть сухостій і бурелом, бо спіткатиме страшна кара.

Стародавні слов'яни вшановували й камені, вбачаючи в них опору, основу світу, символ світової гори.

Объяснение: