СРОЧНО!!!!!!!!!
У КИЄВІ

Наступний день середа. Третій день мого Киева. Туманно щось, як в Лондоні. Я вийшов рано з обіцянкою вернутися вечором сюди назад і в моїй програмі було зайти до кабінету Івана Петровича, а опісля податися ген аж на Бульварно-Кудрявську, де під ЧИСЛОМ 24 знаходиться редакція київського щоденника „Українське слово", а ще опісля зайти на засідання Української Національної Ради B будові Академії наук на Володимирівській і закінчити цю одiсею зустріччю з Багазієм в його уряді міської управи. У відділі культури і мистецтва, як звичайно, багато відвідувачів, між ЯКИМИ найбільше мельпомени, богеми, олімпійців. Акторів, які прагнуть виступати, письменників, які хотіли б показатися. Мене знайо мили з ними на всі боки, багатьом з них здавалося, що я приїхав „зі заходу", а це значило з владою, а тому я їм чимось помогти. А я не міг їм пояснити, що я сам тут нелегально і сполягати на мою поміч годі. Але ми говорили про рiзнi iншi можливості - творчі, видавничі, організаційні. Робилися великі плани, обговорювалися великі пробле ми, і все це забрало весь час до самого обіду.
На обід ми пішли Іваном Петровичем 3 Кавалерідзе знов до міської управи. По дорозі ми повернули вбік до скверу Шевченка, щоб глянути на його пам'ятник роботи відомого М. Монізера. Туман тривав далі, у сквері було безлюдно, пам'ятник стояв у тумані на тлі безлистих де рев, ніби гравюра старовинних видань. Бронзова постать мандрівника, що йшов задумано з плащем під лівою рукою. Як скульптор, Іван Петрович знаходив пам'ятник невдалим. Банальний задум, сокирне виконання. Однак для мене в цій постаті і в такому виконанні було багато Пригадувались лубкові, ярмаркові змісту. малюнки Кобзаря, інколи з кобзою, що їх вішали по гелянських хатах поруч з іконами, які вражали СВОЄЮ ЧИСТОтою мислі і нагадували щось з фігурок Буд ди, або образків святого Антонія з кривавим серцем на грудях. З точки погляду популюс-популярiс, це є найближче їх серцю зображення, бо невибагливе. ВОНО безпосередне i
Одначе цьому випадку, можливо, Іван B Петрович мав рацію. Можливо, тут, перед цією будовою, ця статуя могла б виглядати тро хи менше „соц-реалістично", щось ближче з ,,духом заходу", але генеральним це гостро суперечило б з наставленням доби та її діалектики. А такого тут не могло бути. I коли ми так дивилися на той монумент з віддалі, з-за туману несподівано вийшло дві тітки, одягнуті в бахматі куртки з великими хустками на головах. А ето хто такой? чуемо досить несподіване питання одної з них відомим волапюком. Ето какой-то украінскій пісатель, чуємо на це відповідь. Тітки ще - глянули на пам'ятник і пішли своєю дорогою.
Ми переглянулись і посміхнулись. Бачиш? сказав Іван Петрович. У нас ще й такий „народ, зберігається.
Не дуже тому дивуюся, - відповів на це я. Розмова між нами на цю тему не тривала довго, але відгуки цієї сцени залишились у мене назавжди. Тут стільки Шевченка, а все-таки „какой то украінскій пісатєль". З уст української міщанки. Це зветься русифікація „мейд ін Москву". Анатомія цього явища феноменальна. Але чому Ж все-таки цей монумент тут поставлено? І навіть на місці, де стояв пам'ятник цареві Миколі I, який запроторив поета на десять років солдатом за Урал із забороною писати і малювати. Це зроблено 1939 року. Передбачалася війна. За діалектикою Леніна, в таких випадках, ,,коли вони хочуть мови, дайте їм десять мов". Ордени й пам'ятники B цьому просторі були найдешевшим ми лом для замилювання очей противників. Вони знають, що Україна все ще не ті тітки з тим волапюком її інколи треба зацитькати. Шевченко для цього найкращий цукерок. І вони розсипаються ним дуже щедро. Навіть до пересади. Ось насупроти монументальна будова 3 іонічним фасадом на восьми колонах, на якій колись був напис: "Кіевскій Університет св. Владимира". А тепер там написано: "Київський Державний Універ ситет ім. Т. Шевченка". Дуже зворушливо. Чого б хотіти кращого? Лишень в тому університеті того iменi так мало знайдете Шевченка. В мові, дусі, в ідеї. Зате там багато Миколи I. В мові, в дусі, в ідеї. Тут повно Шевченка. Сквер його імені, бульвар його імені, опера його імені, райони його імені. ,,Нас тьми і тьми", як казав Блок. Але як мало "нас" на вулицях, де ніхто не говорить мовою того ,,пiсателя". І в цьому вся суть.
На цю тему я написав статтю "Народ чи чернь", яку помістив в "Українському слові" (9.II) і яка викликала широку реакцію в Києві і була бурхливо дискутована по всій Україні (У. Самчук ,,На коні вороному").


Запитання до тексту
1. Яка погода була зранку у Києві?
2. Вкажіть автора, який створив пам'ятник Тараса Шевченка.
3. Яка відповідь прозвучала на запитання " Це хто такий?"
4. На день було заплановано для чоловіків?
5. Що вразило оповідача в Києві?
6. Статуя Т. Г. Шевченко виконана у стилі?
7. Бронзова постать
Т Шевченка зображує.
8. Що дивувало співрозмовників?
9. Яка тема тексту?
10. Вкажіть тип та стиль мовлення?​