Ответ:

Гриць: «Грицько ж, він міряв не тією міркою,

В житті шукав дорогу не пряму.

Він народився під такою зіркою,

Що щось в душі двоїлося йому.

Від того кидавсь берега до того.

Любив достаток і любив пісні.

Це як, скажімо, вірувати в Бога

і продавати душу сатані»

“Затям, любов любов’ю, а життя життям”.

Іван: «Таке обличчя, зразу і не звикнеш, – різке, як меч. Тонке, як тятива».

«Таке нещастя хоч кого знеможе.

Це ж можна тут рішитися ума.

Любив же він Марусю, не дай Боже!

Тепер сидить, лиця на нім нема»

Його слова: «І знов земля кипить у боротьбі, І знову я належу не собі».

“В нас на кутку його не люблять наші.

Шляхетний дуже і чолом не б’є.

Він, – каже, – гордий. З ним не звариш каші.

Він і мовчить, бо дума щось своє”.

Маруся: "Вона ж співала, наче голосила,

на себе кари божої просила.

Співала так, як лиш вона уміла!

А потім враз - неначе заніміла".

«В розмові я, сказати б, то не дуже.

А в пісні можу виспівати все», –

признається Маруся.

« Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Коли в похід виходила батава,

Її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні»