Політика "коренізації" (також відома як "українізація") була запроваджена в СРСР в 1920-х роках з метою зміцнення національної свідомості національних меншин, включаючи українців. Ця політика передбачала просування української мови, культури та традицій в усіх сферах суспільного життя.

На перший погляд, "коренізація" могла б забезпечити вирішення національного питання в Україні, адже вона передбачала створення національних культурних та освітніх установ, а також підвищення кваліфікації українців.

Однак, ця політика мала свої обмеження. Зокрема, вона була обмежена матеріальними та кадровими ресурсами, а також залежала від політичної кон'юнктури в СРСР. Також, введення політики "коренізації" не означало автоматичного визнання прав національних меншин та відповідних гарантій їхніх прав.

Таким чином, хоча політика "коренізації" мала свої позитивні сторони, вона не забезпечила повного вирішення національного питання в Україні. Для цього потрібні були більш глибокі соціальні та політичні зміни, які стали можливими тільки після розвалу СРСР та відродження незалежної України.