Радянізація відноситься до процесу, за допомогою якого Радянський Союз прагнув поширити свою політичну ідеологію, соціальну структуру та економічну модель на інші країни, особливо у Східній Європі, після Другої світової війни. Метою радянізації було створення суспільства нового типу, заснованого на комуністичних принципах, і встановлення режимів радянського зразка в інших країнах.
Радянізація включала ряд різних елементів. Однією з ключових складових було створення однопартійної держави, в якій Комуністична партія мала монополію на політичну владу. Радянський Союз також прагнув створити командну економіку, в якій уряд контролював усі аспекти економічного виробництва та розподілу.
На додаток до цих політичних та економічних змін, радянізація включала встановлення нового соціального та культурного порядку. Це включало зусилля щодо викорінення релігії та інших традиційних культурних практик, а також пропаганди цінностей Комуністичної партії. Освіта також була ключовою частиною радянізації, оскільки Радянський Союз прагнув створити нову систему освіти, яка прищеплювала б молоді комуністичну ідеологію.
Радянізація була складним процесом, і її вплив різнився в різних країнах та регіонах. Однак вона зіграла значну роль у формуванні політичних, економічних і соціальних систем багатьох країн Східної Європи і справила тривалий вплив на історію регіону.
Почалася "радянізація" - насильницьке насаджування у Західній Україні норм економічного, суспільно-політичного, культурного життя, що були характерними для тоталітарного Радянського Союзу.
В краю була заборонена діяльність українських і польських політичних партій, громадських організацій, наукових, торговельних, промислових товариств і установ. Як і в усьому СРСР мали право діяти тільки ВКП (б), комсомол, піонерська та жовтенятська організації, підконтрольні більшовикам громадські об'єднання. Єдина організація, що чинила опір новій владі, - Організація Українських Націоналістів (ОУН) - діяла у підпіллі.
У 1940 р. у ново-приєднаних західних областях України відбулися дві кампанії виборів - до Верховних Рад СРСР і УРСР (березень) та місцевих рад (грудень) - з характерними для радянської системи без-альтернативністю кандидатур, які висувалися, "одностайністю" виборців у підтримці "непорушного блоку комуністів і безпартійних". Цілком очевидно, що все це досягалося лише завдяки жорсткому тискові на населення та репресивним заходам влади.
Господарське й культурне будівництво в Західній Україні здійснювалося за складних умов. Діяли перевірені на сході України вольові, адміністративно-командні методи, а не економічні важелі, соціальна справедливість і просто здоровий глузд. Оптимально організована й виплекана приватна власність директивно перетворювалася на загальнонародну. Було націоналізовано понад 2,2 тис. промислових підприємств, які відразу включалися до промислових структур Радянського Союзу, підпорядковувалися всесоюзним і республіканським наркоматам або відомствам, деякі - обласним виконавчим комітетам рад депутатів трудящих.
На підприємствах, які стали державними, створювалися профспілкові організації, їхні замовлення на нове устаткування задовольнялися майже негайно - за рахунок промислових центрів Росії і східних областей УРСР. Десятки тисяч безробітних дістали робочі місця, в тому числі й на шахтах Донбасу. Кожен завод чи фабрика отримали шефа - відповідний виробничий колектив у східних областях, який зобов'язувався всіляко допомагати, навіть матеріально. Платня робітників істотно зросла. Одночасно здійснювалися заходи з реконструкції існуючих виробництв і будівництво нових, дрібні фабрики й заводи укрупнювалися.
Проте скасування приватної власності, концентрація виробництва, широкомасштабні структурні зрушення в економіці, очікуваних результатів не принесли. Націоналізація виявила вади соціалістичної економіки: низьку ефективність, а то й збитковість більшості державних підприємств, незбалансованість попиту і пропозиції та незадовільну якість продукції.
Погіршувало ситуацію й політика звільнення місцевих спеціалістів, насамперед колишніх власників підприємств та управлінців, яка здійснювалась під гаслом боротьби із "засміченістю" підприємств "класово ворожими елементами". У Львівській області на промислових підприємствах і залізничному транспорті було звільнено близько 11 тис. осіб, переважно поляків. Керівні кадри, що масово надсилали зі східних областей України, для зміцнення нової влади, не знали специфіки Західної України, що призводило до гострих конфліктів і серйозних порушень не лише місцевих звичаїв і традицій, але й радянських законів.
Відсутність у робітників і спеціалістів особистої матеріальної зацікавленості у високопродуктивній праці нова радянська адміністрація прагнула компенсувати організацією соціалістичного змагання, що перетворилося на ідеологічне гасло, засіб морально-адміністративного примусу до праці.
Було реформовано аграрний сектор економіки регіону. 1939 р. в західних областях УРСР конфісковано понад 2,5 млн. гектарів землі, що належала поміщикам, колишнім державним урядовцям, монастирям. Щоб забезпечити підтримку нової влади селянством, безземельним і малоземельним господарствам передали понад 1,1 млн. гектарів конфіскованих земель, 84 тис. коней, 76 тис. корів. На початку 1940 р. було створено понад 180 радгоспів.
Передача землі, худоби, реманенту селянам розглядалася радянською владою лише як перехідний захід до здійснення "соціалістичних перетворень" у сільському господарстві, що передбачали ліквідацію приватної власності на землю й здійснення суцільної колективізації. Аби "заохотити" селянство до вступу у колгоспи, застосовувалися податкові важелі: одноосібники обкладалися величезними податками, тоді як колгоспники мали значні пільги. Штучно створений податково-пільговий режим змусив частину місцевого селянства піти у колгоспи, яких наприкінці 1940 р. у західних областях УРСР нараховувалося 276 (об'єднували 21,3 тис. селянських господарств).
Ідею колективізації частково підтримали лише найбідніші сільські верстви, тоді як основна маса селянства не виявляла бажання працювати на нових господарів. За цих умов влада декларований принцип добровільності на загал підміняла адміністративними заходами й грубим свавіллям.
Answers & Comments
Ответ:
Радянізація відноситься до процесу, за допомогою якого Радянський Союз прагнув поширити свою політичну ідеологію, соціальну структуру та економічну модель на інші країни, особливо у Східній Європі, після Другої світової війни. Метою радянізації було створення суспільства нового типу, заснованого на комуністичних принципах, і встановлення режимів радянського зразка в інших країнах.
Радянізація включала ряд різних елементів. Однією з ключових складових було створення однопартійної держави, в якій Комуністична партія мала монополію на політичну владу. Радянський Союз також прагнув створити командну економіку, в якій уряд контролював усі аспекти економічного виробництва та розподілу.
На додаток до цих політичних та економічних змін, радянізація включала встановлення нового соціального та культурного порядку. Це включало зусилля щодо викорінення релігії та інших традиційних культурних практик, а також пропаганди цінностей Комуністичної партії. Освіта також була ключовою частиною радянізації, оскільки Радянський Союз прагнув створити нову систему освіти, яка прищеплювала б молоді комуністичну ідеологію.
Радянізація була складним процесом, і її вплив різнився в різних країнах та регіонах. Однак вона зіграла значну роль у формуванні політичних, економічних і соціальних систем багатьох країн Східної Європи і справила тривалий вплив на історію регіону.
Объяснение:
Відповідь:
Почалася "радянізація" - насильницьке насаджування у Західній Україні норм економічного, суспільно-політичного, культурного життя, що були характерними для тоталітарного Радянського Союзу.
В краю була заборонена діяльність українських і польських політичних партій, громадських організацій, наукових, торговельних, промислових товариств і установ. Як і в усьому СРСР мали право діяти тільки ВКП (б), комсомол, піонерська та жовтенятська організації, підконтрольні більшовикам громадські об'єднання. Єдина організація, що чинила опір новій владі, - Організація Українських Націоналістів (ОУН) - діяла у підпіллі.
У 1940 р. у ново-приєднаних західних областях України відбулися дві кампанії виборів - до Верховних Рад СРСР і УРСР (березень) та місцевих рад (грудень) - з характерними для радянської системи без-альтернативністю кандидатур, які висувалися, "одностайністю" виборців у підтримці "непорушного блоку комуністів і безпартійних". Цілком очевидно, що все це досягалося лише завдяки жорсткому тискові на населення та репресивним заходам влади.
Господарське й культурне будівництво в Західній Україні здійснювалося за складних умов. Діяли перевірені на сході України вольові, адміністративно-командні методи, а не економічні важелі, соціальна справедливість і просто здоровий глузд. Оптимально організована й виплекана приватна власність директивно перетворювалася на загальнонародну. Було націоналізовано понад 2,2 тис. промислових підприємств, які відразу включалися до промислових структур Радянського Союзу, підпорядковувалися всесоюзним і республіканським наркоматам або відомствам, деякі - обласним виконавчим комітетам рад депутатів трудящих.
На підприємствах, які стали державними, створювалися профспілкові організації, їхні замовлення на нове устаткування задовольнялися майже негайно - за рахунок промислових центрів Росії і східних областей УРСР. Десятки тисяч безробітних дістали робочі місця, в тому числі й на шахтах Донбасу. Кожен завод чи фабрика отримали шефа - відповідний виробничий колектив у східних областях, який зобов'язувався всіляко допомагати, навіть матеріально. Платня робітників істотно зросла. Одночасно здійснювалися заходи з реконструкції існуючих виробництв і будівництво нових, дрібні фабрики й заводи укрупнювалися.
Проте скасування приватної власності, концентрація виробництва, широкомасштабні структурні зрушення в економіці, очікуваних результатів не принесли. Націоналізація виявила вади соціалістичної економіки: низьку ефективність, а то й збитковість більшості державних підприємств, незбалансованість попиту і пропозиції та незадовільну якість продукції.
Погіршувало ситуацію й політика звільнення місцевих спеціалістів, насамперед колишніх власників підприємств та управлінців, яка здійснювалась під гаслом боротьби із "засміченістю" підприємств "класово ворожими елементами". У Львівській області на промислових підприємствах і залізничному транспорті було звільнено близько 11 тис. осіб, переважно поляків. Керівні кадри, що масово надсилали зі східних областей України, для зміцнення нової влади, не знали специфіки Західної України, що призводило до гострих конфліктів і серйозних порушень не лише місцевих звичаїв і традицій, але й радянських законів.
Відсутність у робітників і спеціалістів особистої матеріальної зацікавленості у високопродуктивній праці нова радянська адміністрація прагнула компенсувати організацією соціалістичного змагання, що перетворилося на ідеологічне гасло, засіб морально-адміністративного примусу до праці.
Було реформовано аграрний сектор економіки регіону. 1939 р. в західних областях УРСР конфісковано понад 2,5 млн. гектарів землі, що належала поміщикам, колишнім державним урядовцям, монастирям. Щоб забезпечити підтримку нової влади селянством, безземельним і малоземельним господарствам передали понад 1,1 млн. гектарів конфіскованих земель, 84 тис. коней, 76 тис. корів. На початку 1940 р. було створено понад 180 радгоспів.
Передача землі, худоби, реманенту селянам розглядалася радянською владою лише як перехідний захід до здійснення "соціалістичних перетворень" у сільському господарстві, що передбачали ліквідацію приватної власності на землю й здійснення суцільної колективізації. Аби "заохотити" селянство до вступу у колгоспи, застосовувалися податкові важелі: одноосібники обкладалися величезними податками, тоді як колгоспники мали значні пільги. Штучно створений податково-пільговий режим змусив частину місцевого селянства піти у колгоспи, яких наприкінці 1940 р. у західних областях УРСР нараховувалося 276 (об'єднували 21,3 тис. селянських господарств).
Ідею колективізації частково підтримали лише найбідніші сільські верстви, тоді як основна маса селянства не виявляла бажання працювати на нових господарів. За цих умов влада декларований принцип добровільності на загал підміняла адміністративними заходами й грубим свавіллям.