На далекому узбережжі, де морські хвилі витають свої мелодії, розгорнулася наша родова трагедія. Я – жінка, належача до того покоління, що народилося із хвиль, і ця історія моєї родини відтепер назавжди вплетена в нитки часу та моря.

Здавалося б, море завжди було нашим союзником і провідником. Ми, жінки з роду "із хвиль", вивчили його таємниці і жили в гармонії з його природою. Ми відчували його відомий спів, слухали розповіді старших про велич моря та його дарувань.

Але одного сумного дня морська стихія вирішила випробувати нас. Ми стояли на узбережжі, як зазвичай, готуючи знаряддя для риболовлі та розмовляючи про майбутнє. Але той день став краєм нашої невинності.

Морські хвилі піднялися на велику висоту, наче гігантські стіни води, і наближалися до нас з неймовірною силою. Ми були залиті страхом, намагаючись втечи, але було вже пізно. Хвилі обрушилися на наші човни, розбивши їх на міліони дрібних частинок. Вітер завив і сміявся над нашою безпомічністю.

Тривали години боротьби за виживання, але море не відпускало свого залізного стиску. Чоловіки і діти, які були разом з нами, стали жертвами цієї страшної трагедії. Ми, жінки "із хвиль", лишилися живими, але наші серця заповнені скорботою та втратою.

З того часу ми розуміємо, що навіть ті, хто живе разом з морем, не можуть передбачити його капризи. Ми пам'ятаємо наших загиблих рідних, а їхні душі залишилися з морем, де вони вільно гойдаються на хвилях.

Ця трагедія стала невиразним пам'ятником нашого роду, завжди нагадуючи нам про безперечну владу природи і важливість обережності та поваги до моря, яке може бути як нашим союзником, так і нашим великим ворогом.