Творчість Тараса Григоровича Шевченка належить до тих вічно живих художніх явищ, про які кожне століття народжує все нові і нові незнайомі обрії пізнання. При цьому відкритті глибин таланту поета не вичерпуються всі існуючі вже грані майстерності Кобзаря.
І хоча на сьогоднішній день наука має величезну суму досліджень про Шевченка, однак особистість поета, художня спадщина викликають нестримне бажання розкривати ще невідомі сторінки його життя. Тому проблема вивчення Т.Г.Шевченка постає сьогодні як нове і актуальне завдання.
Нинішня переоцінка суспільних вартостей, утверджуваних десятиліттями звульгаризованими ідеологічними догматами, суцільної політизації як особистості в цілому, так і всього, що її оточувало (літератури також) спонукали до поступового переходу з соціально-функціонального на духовний шлях у вивченні творчості Т.Шевченка. Якщо раніше його висвітлювали родоначальником «революційно-демократичного» творчого методу, переконаним романтиком, запевняли в тому, що поет підходив до літератури з «класових інтересів», то зараз ми з впевненістю можемо побачити в ньому філософа. Саме завдяки цьому постає питання про нову вибудову світоглядних основ творчості поета.
Йдеться про ту галузь філософського українознавства, котра почала складатися в історії нашої духовної культури в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття на стикові історіософії, етнопсихології, історії філософії. Початок тут було покладено ідейною програмою Кирило-Мефодіївського товариства, погляди якої поділяв Т.Шевченко, котра, за слушним спостереженням Д.Чижевського, синтезувала християнство і романтичний націоналізм. В якій людина й Україна в потоці історії, в єдності минулого, теперішнього й майбутнього («і мертвих, і живих, і ненароджених…») уперше постають як самостійна філософська проблема.
Answers & Comments
Ответ:
Філософія творчості Тараса Шевченка
Карамшук Наталія, 18 років, м. Шпола
Творчість Тараса Григоровича Шевченка належить до тих вічно живих художніх явищ, про які кожне століття народжує все нові і нові незнайомі обрії пізнання. При цьому відкритті глибин таланту поета не вичерпуються всі існуючі вже грані майстерності Кобзаря.
І хоча на сьогоднішній день наука має величезну суму досліджень про Шевченка, однак особистість поета, художня спадщина викликають нестримне бажання розкривати ще невідомі сторінки його життя. Тому проблема вивчення Т.Г.Шевченка постає сьогодні як нове і актуальне завдання.
Нинішня переоцінка суспільних вартостей, утверджуваних десятиліттями звульгаризованими ідеологічними догматами, суцільної політизації як особистості в цілому, так і всього, що її оточувало (літератури також) спонукали до поступового переходу з соціально-функціонального на духовний шлях у вивченні творчості Т.Шевченка. Якщо раніше його висвітлювали родоначальником «революційно-демократичного» творчого методу, переконаним романтиком, запевняли в тому, що поет підходив до літератури з «класових інтересів», то зараз ми з впевненістю можемо побачити в ньому філософа. Саме завдяки цьому постає питання про нову вибудову світоглядних основ творчості поета.
Йдеться про ту галузь філософського українознавства, котра почала складатися в історії нашої духовної культури в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття на стикові історіософії, етнопсихології, історії філософії. Початок тут було покладено ідейною програмою Кирило-Мефодіївського товариства, погляди якої поділяв Т.Шевченко, котра, за слушним спостереженням Д.Чижевського, синтезувала християнство і романтичний націоналізм. В якій людина й Україна в потоці історії, в єдності минулого, теперішнього й майбутнього («і мертвих, і живих, і ненароджених…») уперше постають як самостійна філософська проблема.