Соціально-побутова драма Івана Котляревського «Наталка Полтавка» — це перлина нової української літератури, її неперевершений шедевр. Особливість і новаторство цієї п’єси полягає не тільки в тому, що вона написана не книжною, а живою літературною українською мовою, а ще й у тому, що Котляревський «взяв» свою героїню з народу і зробив її образ ідеальним, довершеним, уособивши в ньому найкращі риси усіх тогочасних українських жінок.
Наталка Полтавка причаровує кожного читача своєю зовнішньою й внутрішньою красою, тендітністю, скромністю, чесністю, своїми високими моральними принципами й ідеалами. Ще на початку твору виборний дає характеристику юній дівчині, яка говорить сама за себе: «Золото — не дівка! Наградив Бог Терпелиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою…». Кожна мати в селі хотіла мати доньку, яка б була схожа на Наталку, а кожен хлопець бажав собі таку дружину. Та воно й не дивно. Хто б не хотів, щоб поруч з ним усе життя була людина, яку б усі обожнювали, з якою кожен день видавався найкращим у світі! Тому й залицяльників у Полтавки було хоч відбавляй. Та не могла дівчина так просто забути справжнє кохання, тому й виносила кожному черговому молодцеві зів’ялого гарбуза. Щиро й віддано кохала Наталка Петра, чотири роки чекала вона на його повернення, хоча не мала й крапельки надії, але ось таким чесним було її почуття. Дорожчою за любов для Наталки могла бути тільки її нещасна стара мати, лише заради її блага донька могла відмовитись від власного щастя, піти на поступки рідній неньці. Після довгих благань Терпелихи, її вмовлянь забути Петра і вийти заміж за возного, бідна дівчина не витримала такого психологічного тиску й погодилася на цей шлюб. Це була справжня самопожертва в ім’я благополуччя й щастя найближчої людини — своєї матері, але в жодному разі вона не зраджувала Петра, не зраджувала їхніх почуттів. Та дивує не тільки здатність юної красуні до розумних компромісів та зважених дій, особливо вражає її рішучість і ота незламність, яка є невід’ємною часточкою душі головної героїні. Тому, коли несподівано для всіх повернувся Петро, Наталка змогла зібрати волю в кулак і самостійно вирішити цю складну ситуацію, вона зуміла встановити правильні пріоритети і вибороти право на вибір, на свою щасливу долю.
Отже, Наталка Полтавка — це дівчина, яка вміє віддано кохати, поважати старших, відстоювати свою честь та дотримуватись даного слова. Її моральна краса — це не просто слова, а дії, які дозволяють зайвий раз нічого не пояснювати. Тож цим образом можна захоплюватися вічно, адже це повноцінне зібрання найкращих жіночих рис усіх часів, які й досі залишаються в пошані.
Answers & Comments
Ответ:
Соціально-побутова драма Івана Котляревського «Наталка Полтавка» — це перлина нової української літератури, її неперевершений шедевр. Особливість і новаторство цієї п’єси полягає не тільки в тому, що вона написана не книжною, а живою літературною українською мовою, а ще й у тому, що Котляревський «взяв» свою героїню з народу і зробив її образ ідеальним, довершеним, уособивши в ньому найкращі риси усіх тогочасних українських жінок.
Наталка Полтавка причаровує кожного читача своєю зовнішньою й внутрішньою красою, тендітністю, скромністю, чесністю, своїми високими моральними принципами й ідеалами. Ще на початку твору виборний дає характеристику юній дівчині, яка говорить сама за себе: «Золото — не дівка! Наградив Бог Терпелиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою…». Кожна мати в селі хотіла мати доньку, яка б була схожа на Наталку, а кожен хлопець бажав собі таку дружину. Та воно й не дивно. Хто б не хотів, щоб поруч з ним усе життя була людина, яку б усі обожнювали, з якою кожен день видавався найкращим у світі! Тому й залицяльників у Полтавки було хоч відбавляй. Та не могла дівчина так просто забути справжнє кохання, тому й виносила кожному черговому молодцеві зів’ялого гарбуза. Щиро й віддано кохала Наталка Петра, чотири роки чекала вона на його повернення, хоча не мала й крапельки надії, але ось таким чесним було її почуття. Дорожчою за любов для Наталки могла бути тільки її нещасна стара мати, лише заради її блага донька могла відмовитись від власного щастя, піти на поступки рідній неньці. Після довгих благань Терпелихи, її вмовлянь забути Петра і вийти заміж за возного, бідна дівчина не витримала такого психологічного тиску й погодилася на цей шлюб. Це була справжня самопожертва в ім’я благополуччя й щастя найближчої людини — своєї матері, але в жодному разі вона не зраджувала Петра, не зраджувала їхніх почуттів. Та дивує не тільки здатність юної красуні до розумних компромісів та зважених дій, особливо вражає її рішучість і ота незламність, яка є невід’ємною часточкою душі головної героїні. Тому, коли несподівано для всіх повернувся Петро, Наталка змогла зібрати волю в кулак і самостійно вирішити цю складну ситуацію, вона зуміла встановити правильні пріоритети і вибороти право на вибір, на свою щасливу долю.
Отже, Наталка Полтавка — це дівчина, яка вміє віддано кохати, поважати старших, відстоювати свою честь та дотримуватись даного слова. Її моральна краса — це не просто слова, а дії, які дозволяють зайвий раз нічого не пояснювати. Тож цим образом можна захоплюватися вічно, адже це повноцінне зібрання найкращих жіночих рис усіх часів, які й досі залишаються в пошані.