Домашнє завдання:
Контроль говоріння

Усний !!! докладний переказ художнього тексту
розповідного характеру з елементами роздуму,
доповнивши текст своїми міркуваннями про
вчинок хлопчика.

Черевики
Було це восени сорок третього року. Щойно настало
наше звільнення від німців, зазнали ми великої радості, але й
бідували дуже. Уже земля грудками взялася, зима з-за гори
виглядала, мені в перший клас іти, а взувачки — ніякої. Мати
напекла ячних пампушок та й каже:

— Понеси на станцію, продай солдатам.

Прийшов я на станцію, заліз у вагон і стою при вході. Не знаю,
що казати.

— Продаєш? По чому штука? — запитує мене найближчий
солдат, уже немолодий, з рудими вусами.

А я мовчу. Малий, але теж утямив — люди на фронт їдуть, може,
їх усіх повбиває завтра, а я з них за пампушки гроші правитиму.
Соромно мені стало, і сльози на очі навернулися. Стою я,
переступаю босими ногами, носом шморгаю.

— Я не продаю, так беріть.

Солдат із вусами простягнув руку, узяв одну пампушку,
розломив, і дух по вагону пішов. Одкусив він трошки, жує і на
мої ноги дивиться. Тоді друга рука потяглася до кошика, третя, а
далі пішов кошик по вагону. У цю мить паровозний свисток
засвистів. Вусатий ухопив десь за спиною кошик, втиснув мені в
руки і в спину штовхає:

— Біжи, хлопче, зараз рушаємо.

Іду додому, і чомусь мені все ще соромно, і
плакати хочеться. Аж за станцією відчув, що кошик
не порожній. Не розібрали солдати всіх пампушок,
думаю. Дивлюся, аж там два зошити зелені й
чотири олівці. А під зошитами ще щось.
Роздивляюся, а воно солдатські черевики. Добрячі,
цілі, тільки один трохи більший, а другий —
менший, і задники позлизувані.

Ті черевики я носив до шостого класу, міцнішої і
теплішої взувачки не пам'ятаю в житті

(За Ю.
Мушкетиком).