Геоцентрична система світу, також відома як система Птолемеїв, була моделлю Всесвіту, яка була загальновизнаною протягом понад тисячі років. Ця система розглядала Землю як центр Всесвіту, навколо якого оберталися Сонце, Місяць, зірки та інші небесні тіла. Геоцентрична модель була спочатку запропонована давньогрецьким астрономом Птолемеєм у 2 столітті нашої ери, а пізніше вона була прийнята та змінена Римо-католицькою церквою протягом середньовіччя.

Одна з причин, чому геоцентрична система світу зберігалася так довго, пов’язана з панівним переконанням того часу, що Земля була центром Всесвіту. Ця ідея була вкорінена в уявленні про божественний порядок і Землю як центр творіння, яке широко поширене в стародавніх культурах, таких як греки та римляни.

Іншою причиною його стійкості була відсутність технічного прогресу в спостереженні та вимірюванні руху небесних тіл. Інструменти, доступні на той час, були недостатньо розвинені, щоб точно виміряти відносне положення зірок і планет, що призвело до розробки математичних моделей, які могли б пояснити їх спостереження. Геоцентрична модель була простим і вишуканим поясненням видимого руху небесних тіл і добре відповідала спостереженням того часу.

Однак із розвитком кращих приладів для спостереження та роботою таких астрономів, як Коперник, Галілей і Кеплер, ставало дедалі очевиднішим, що Земля не є центром Всесвіту і що Сонце, а не Земля, є центром Всесвіту. Ці відкриття кинули виклик домінуючим уявленням того часу та призвели до розробки геліоцентричної моделі, яка сьогодні є загальноприйнятою.

Підсумовуючи, геоцентрична система світу зберігалася протягом тривалого часу завдяки поєднанню культурних вірувань, обмежень технології спостережень, а також простоті й елегантності математичних моделей, які пояснювали спостереження того часу.