Ответ:

У променях сонця дотлівали хмари. Ще будуть теплі дні, ще

цвістимуть квіти, сонце припікатиме по-літньому. Та вже дзвенить у височині печальна струна, яка нагадує, що все летить на невидимих  крилах - і все має кінець. Ліс ще шумітиме, але либонь на пів тону тихіше. Максим дивився у пригасле темно-синє небо на маленькі перші рідкі, наче розвішані недбалою рукою зорі. Вони були схожі на яблучка на гілці здичавілої яблуні. Одна зоря зірвалась - і шугонула за темний ліс….

Зорепад шумує в наших жилах - український зорепад. Таємничий до щему в сердці й величний. То наші стражденні предки шугають у безвість, у вічність, щоб постати в нас печальними і вічно одинокими, як одірвані од небосхилу зорі. Тільки українцеві дано це вітчуття - тільки його гнітить підозра і гірка невгасима туга.

Людина, яка не ввібрала в себе сивий зорепад , і цвіт калини, яка

не відчула на своїх губах смак вишні, якій не вдарив у серце на світанку перепел, не може бути українцем. І поки на небосхилі горітиме хоч одна зірка, а на землі залишиться хочь один перепел - Україна не згасне.

Объяснение: у завданні не уточнено, чи редагувати тільки орфографію, чи виправляти треба й неправильно вжиті слова, тому такий варіант