Григорій Сковорода - видатний український філософ, поет і педагог, народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи, на території сучасної України. Він є однією з ключових постатей українського Просвітництва та філософської думки XVIII століття.
Сковорода провів значну частину свого життя в різних місцях України, навчаючи, філософствуючи та пишучи. Він був автодидактом і мав унікальний стиль викладу. Його філософські праці, включаючи "Пісні в прозі" і "Розмисли", були пророчими для свого часу. Сковорода прагнув розвивати духовний світ людини, закликаючи до самопізнання та розвитку власної особистості.
Важливою темою в творчості Сковороди була ідея гармонії між людиною і природою. Він висловлював погляди на таборицьку філософію, відстоюючи важливість екологічного балансу та поваги до природи.
Сковорода також відомий своєю поезією, в якій він виражав свої думки про любов, життя та справедливість. Його твори стали невід'ємною частиною української літератури та культурної спадщини.
За своє життя Григорій Сковорода не завжди був зрозумілим для своєї доби, але з часом його ідеї отримали визнання. Він залишив невимовний слід у культурі України та світовій філософії, який продовжує надихати інтелектуалів та поетів. Життя і творчість Григорія Сковороди слугують прикладом високої духовної культури та пошуку істини в серці людини.
Народився Григорій Савич Сковорода З грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Тут, у селі, в «дяківській» школі пізнав він початки грамоти, виявив здібності до співу, приохотився до нелегкої селянської праці. Тут ознайомився і з латиною…Шістнадцятилітнім юнаком вступив Григорій Сковорода до Києво-Могилянської академії — єдиної на той час вищої школи не тільки на Україні, а й у всій Росії. Багато тодішніх відомих учених пройшли курс навчання саме тут.Провчився Григорій Савич Сковорода в академії чотири роки, і сталося так, що своїм талантом співака він привернув увагу не лише академічного начальства — його слава докотилась аж до столиці.Тож два роки був він співаком придворної капели і жив у Петербурзі. Потім знову повернувся до рідної Києво-Могилянської академії, яку змушений був усе-таки залишити 1750 року, мабуть, незадовго до закінчення: у складі російської місії він виїхав до Угорщини.Перебування за кордоном, ознайомлення з життям, побутом, звичаями, культурою інших народів, як і знайомство перед тим з життям та мистецтвом Петербурга, дало всебічно обдарованому юнакові, крім нових вражень, чимало відомостей і знань. Грунтовно вивчивши в академії античну й західноєвропейську філософію та літературу, мови латинську, грецьку, німецьку й польську, він мав можливість за межами батьківщини поширити і вдосконалити свій науковий багаж. Разом з тим, здобуті в тривалих мандрах знання і враження збагачували життєвий досвід, сприяли формуванню світогляду.1753 року Г. Сковорода повертається на Україну і близько року займає запропоновану йому посаду викладача поетики в Переяславському колегіумі. Він виявив себе педагогом-новатором: відмовляється від підручників, які на той час уже застаріли, і пише для своїх слухачів новий курс поетики. Таке новаторство молодого викладача спричинилося до конфлікту з ректором колегіуму, і Сковороду усунули від викладання.Після цього близько шести років він прожив у селі Коврай, поблизу Переяслава, працюючи домашнім учителем у дідича Степана Томари. Це були дуже важливі роки в житті Г. Сковороди: на власні очі він спостерігав свавілля і жорстокість поміщиків, тісніше зблизився з трудовим людом, пройнявся його думами і сподіваннями. Саме тоді остаточно сформувався його світогляд як просвітителя-демократа, визначилися основні творчі принципи.З 1759 року Григорій Сковорода знову читає поетику — цього разу в Харківському колегіумі. Але скоро він вступив у гострі сутички з наставниками навчального закладу і через п’ять років змушений був залишити роботу. Все ж 1768 року його знову запрошують до праці — читати вже інший курс. Це був виклад власних поглядів просвітителя-демократа й настільки розходився з церковним, що вже наступного року Г. Сковороду звільнили з посади викладача. Відтоді він почав вести мандрівне життя.Великий людинолюб і оптиміст, Г. Сковорода переконував шукати щастя не в чинах і маєтках, а в праці, розвиваючи природні здібності. Він сам відмовився од усього — не мав постійної домівки, родини, носив у заплечній торбині лише найпотрібніші речі та сопілку.В своїх притчах «Вдячний Еродій», «Вбогий Жайворонок» та інших творах Г. Сковорода образно й дотепно висміяв дворянсько-аристократичну систему навчання і виховання. Він висунув досить сміливу для свого часу ідею природовідповідного виховання, згідно з якою учителеві належить розпізнати, розвинути й відповідно спрямувати саме ті здібності, що закладені природою в людині. У власній педагогічній практиці Г. Сковорода звертався до народнопоетичної творчості як засобу виховання, висловлював поради своїм учням щодо вибору книг для читання, рекомендуючи передовсім твори вітчизняної літератури та античних письменників.Творча спадщина Г. Сковороди складає два великих томи. Основне місце займають філософські трактати й діалоги, а серед літературного доробку — «Сад божественних пісень» — збірка віршів, написаних в різний час (1753—1785), та «Байки харківські» — збірка з тридцяти прозових байок (1769—1774).Від села до села мчить курними шляхами Харківщини розкішна карета. В ній — петербурзький вельможа, посланець її величності — самої Катерини-цариці. Йому велено розшукати мандрівного філософа з дивним прізвищем Сковорода й запросити до столиці, щоб поставити «гострий розум» його на службу самодержавству, а не вбогому людові, з яким він охоче спілкується
Answers & Comments
Відповідь:
Григорій Сковорода: Життя та Творчість
Григорій Сковорода - видатний український філософ, поет і педагог, народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи, на території сучасної України. Він є однією з ключових постатей українського Просвітництва та філософської думки XVIII століття.
Сковорода провів значну частину свого життя в різних місцях України, навчаючи, філософствуючи та пишучи. Він був автодидактом і мав унікальний стиль викладу. Його філософські праці, включаючи "Пісні в прозі" і "Розмисли", були пророчими для свого часу. Сковорода прагнув розвивати духовний світ людини, закликаючи до самопізнання та розвитку власної особистості.
Важливою темою в творчості Сковороди була ідея гармонії між людиною і природою. Він висловлював погляди на таборицьку філософію, відстоюючи важливість екологічного балансу та поваги до природи.
Сковорода також відомий своєю поезією, в якій він виражав свої думки про любов, життя та справедливість. Його твори стали невід'ємною частиною української літератури та культурної спадщини.
За своє життя Григорій Сковорода не завжди був зрозумілим для своєї доби, але з часом його ідеї отримали визнання. Він залишив невимовний слід у культурі України та світовій філософії, який продовжує надихати інтелектуалів та поетів. Життя і творчість Григорія Сковороди слугують прикладом високої духовної культури та пошуку істини в серці людини.
Народився Григорій Савич Сковорода З грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Тут, у селі, в «дяківській» школі пізнав він початки грамоти, виявив здібності до співу, приохотився до нелегкої селянської праці. Тут ознайомився і з латиною…Шістнадцятилітнім юнаком вступив Григорій Сковорода до Києво-Могилянської академії — єдиної на той час вищої школи не тільки на Україні, а й у всій Росії. Багато тодішніх відомих учених пройшли курс навчання саме тут.Провчився Григорій Савич Сковорода в академії чотири роки, і сталося так, що своїм талантом співака він привернув увагу не лише академічного начальства — його слава докотилась аж до столиці.Тож два роки був він співаком придворної капели і жив у Петербурзі. Потім знову повернувся до рідної Києво-Могилянської академії, яку змушений був усе-таки залишити 1750 року, мабуть, незадовго до закінчення: у складі російської місії він виїхав до Угорщини.Перебування за кордоном, ознайомлення з життям, побутом, звичаями, культурою інших народів, як і знайомство перед тим з життям та мистецтвом Петербурга, дало всебічно обдарованому юнакові, крім нових вражень, чимало відомостей і знань. Грунтовно вивчивши в академії античну й західноєвропейську філософію та літературу, мови латинську, грецьку, німецьку й польську, він мав можливість за межами батьківщини поширити і вдосконалити свій науковий багаж. Разом з тим, здобуті в тривалих мандрах знання і враження збагачували життєвий досвід, сприяли формуванню світогляду.1753 року Г. Сковорода повертається на Україну і близько року займає запропоновану йому посаду викладача поетики в Переяславському колегіумі. Він виявив себе педагогом-новатором: відмовляється від підручників, які на той час уже застаріли, і пише для своїх слухачів новий курс поетики. Таке новаторство молодого викладача спричинилося до конфлікту з ректором колегіуму, і Сковороду усунули від викладання.Після цього близько шести років він прожив у селі Коврай, поблизу Переяслава, працюючи домашнім учителем у дідича Степана Томари. Це були дуже важливі роки в житті Г. Сковороди: на власні очі він спостерігав свавілля і жорстокість поміщиків, тісніше зблизився з трудовим людом, пройнявся його думами і сподіваннями. Саме тоді остаточно сформувався його світогляд як просвітителя-демократа, визначилися основні творчі принципи.З 1759 року Григорій Сковорода знову читає поетику — цього разу в Харківському колегіумі. Але скоро він вступив у гострі сутички з наставниками навчального закладу і через п’ять років змушений був залишити роботу. Все ж 1768 року його знову запрошують до праці — читати вже інший курс. Це був виклад власних поглядів просвітителя-демократа й настільки розходився з церковним, що вже наступного року Г. Сковороду звільнили з посади викладача. Відтоді він почав вести мандрівне життя.Великий людинолюб і оптиміст, Г. Сковорода переконував шукати щастя не в чинах і маєтках, а в праці, розвиваючи природні здібності. Він сам відмовився од усього — не мав постійної домівки, родини, носив у заплечній торбині лише найпотрібніші речі та сопілку.В своїх притчах «Вдячний Еродій», «Вбогий Жайворонок» та інших творах Г. Сковорода образно й дотепно висміяв дворянсько-аристократичну систему навчання і виховання. Він висунув досить сміливу для свого часу ідею природовідповідного виховання, згідно з якою учителеві належить розпізнати, розвинути й відповідно спрямувати саме ті здібності, що закладені природою в людині. У власній педагогічній практиці Г. Сковорода звертався до народнопоетичної творчості як засобу виховання, висловлював поради своїм учням щодо вибору книг для читання, рекомендуючи передовсім твори вітчизняної літератури та античних письменників.Творча спадщина Г. Сковороди складає два великих томи. Основне місце займають філософські трактати й діалоги, а серед літературного доробку — «Сад божественних пісень» — збірка віршів, написаних в різний час (1753—1785), та «Байки харківські» — збірка з тридцяти прозових байок (1769—1774).Від села до села мчить курними шляхами Харківщини розкішна карета. В ній — петербурзький вельможа, посланець її величності — самої Катерини-цариці. Йому велено розшукати мандрівного філософа з дивним прізвищем Сковорода й запросити до столиці, щоб поставити «гострий розум» його на службу самодержавству, а не вбогому людові, з яким він охоче спілкується