Нещодавно я став свідком кумедної історії. По вулиці йшла жінка і вела на повідку великого пса. Він дуже спокійно і поважно крокував поруч із своєю господинею. Їм назустріч йшов чоловік і на ходу жував пиріжок. Якоїсь миті пиріжок виявився у пса буквально перед самим носом. Несподівано якимось автоматичним, інстинктивним рухом пес миттєво вихопив пиріжок з руки у чоловіка. Господиня відразу почала кричати на собаку:

– Фу! Фу! Що ти накоїв!? Безсоромник!

А він стояв і, здавалося, сам не розумів, як це примудрився вчинити таке. Він мав дуже винний вигляд. А пиріжок лежав поряд. Поки господиня вибачалася перед перехожим, що залишився без свого пиріжка, пес зрозумів, що все ще можна виправити. Він узяв пиріжок у зуби і поклав його перед чоловіком. Після цього він озирнувся, запитливо подивився на господиню, ніби питаючи: «Я ж усе правильно зробив?». .

Жінка зітхнула, похитала головою, ще раз перепросила і всі пішли далі.