Відповідь:

Твори українських письменників-реалістів надзвичайно правдиво відображають орази типових українців другої половини дев'ятнадцятого століття. Я вважаю, що такі персонажі як Маруся Кайдашиха, Мартин Боруля чи, скажімо, Іван Вареник є люблячими батьками, і навіть коли їхня поведінка є негативною, то це швидше через складну суспільно-політичну ситуацію, аніж через бадужість чи агресію до власних дітей.

Кайдаші переживають за своїх синів, їм не байдуже як ті живуть. Так, егоїм бере верх, але здрібніння української душі - це суспільни чинник, який вимушено зробив їх такими.

Ми можемо засуджувати корупцію та кумівство, але водночас розуміти мотиви, якими послуговується Мартин Боруля, коли домовляється за посаду сина Степана в місті. Нехай його тактика не ідеальна, але він точно не бажає зла своїм дітям, навіть коли йде супроти їх волі і диктує, що і як слід робити.

Мотря Жуківна й зовім не витувата у тому, що вимушено стала покриткою. Якби вона знала, як її історія кохання з Іваном Вареником обернеться, то, мабуть, ніколи б й не заговорила до нього.

Отже, батьки завжди бажають якнайкращого своїм дітям, навіть тоді, коли мета не виправдовує засобів. А якщо сучасній людині хочеться засудити поведінку літературних персонажів, то нехай вона спочатку пригадає, у наскільки складних умовах жили ці люди.

Пояснення: