Ответ:П'єр Абеляр за життя здобув популярність як блискучий полеміст, що мав безліч учнів і послідовників. Пізніше історик церкви Марі-Домінік Шеню назве Абеляра «першою людиною Нового часу»[11]. Основні твори: «Так і ні», «Діалектика», «Введення в теологію», «Пізнай самого себе», «Історія моїх страждань» (єдина середньовічна автобіографія філософа-професіонала).

П'єр Абеляр раціоналізував відносини віри і розуму, вважаючи обов'язковою умовою віри розуміння («розумію, щоб вірити»). Початковими принципами критики П'єром Абеляром авторитетів церкви виступали сумнів у безумовній істинності положень віри і теза про необхідність осмисленого відношення до священних текстів (оскільки «богослови часто вчать того, чого самі не розуміють»). Радикальному сумніву Абеляр піддавав будь-які тексти, окрім непогрішимої Біблії: можуть помилятися навіть апостоли і батьки церкви.

Відповідно до концепції «двох істин», П'єр Абеляр вважав, що в компетенцію віри входять думки про невидимі речі, що не доступні людським відчуттям і, отже, розташовані за межами реального світу. Безумовність авторитету Священного Писання в рішенні спірних питань не виключає можливість і навіть необхідність існування іншого способу досягнення істини, який П'єр Абеляр бачить у діалектиці або логіці як науці про мову. Розвиваючи свій метод, він підкреслював, що логіка має справу тільки з іменами і мовними поняттями; на відміну від метафізики логіку цікавить не істина речей, а істина вислову. У цьому сенсі філософія П'єра Абеляра є переважно критичним лінгвістичним аналізом. Ця особливість зумовила рішення П'єром Абеляром проблеми універсалій у дусі «концептуалізму». Універсалії, за Абеляром, не існують в реальності як одиничні речі, проте вони знаходять статус буття у сфері інтелектуального пізнання, утворюючи свого роду третій — «концептуальний» — світ. (Абеляр не відкидав існування платонівських ідей: на його думку, не існуючи в реальності, вони існують в божественній думці як зразки творіння.) У процесі пізнання людина розглядає різні аспекти індивідуалій і шляхом абстрагування створює змішаний образ, який виражається назвою, словом, яке, за Абеляром, має не тільки фізичне звучання (vox), але також і певне мовне значення (sermo). Універсалії виконують функцію предиката (присудка, здатного визначити багато речей) в наших думках про одиничні речі (індивідуалії), причому саме контекстуальна визначеність дозволяє виявити універсальний зміст, поміщений у назві. Слова, проте, можуть мати безліч значень, тому можлива контекстуальна двозначність (determinatio), яка зумовлює і внутрішню суперечність християнських текстів. Суперечливі і сумнівні місця вимагають аналізу їхньої мови за допомогою діалектики. У разі неусувної багатозначності слова або вислову Абеляр пропонував звертатися у пошуках істини до Священного Писання. П'єр Абеляр розглядав логіку як необхідний елемент християнського віровчення, апелюючи за доказом до Євангелія від Івана: «На початку було слово (Logos)». При цьому він протиставляв діалектику софістиці, яка займається лише «хитросплетінням слів», скоріше затемнюючи, чим відкриваючи істину. Метод Абеляра припускає виявлення суперечностей, їх класифікацію з питань і ретельний логічний аналіз кожного з них. Вище всього Абеляр-діалектик цінував самостійність думки, вільне і критичне відношення до будь-яких авторитетів (окрім Священного Писання). Розкриваючи суперечність християнського догматизму, Абеляр часто давав тлумачення, відмінне від загальноприйнятого, що спричиняло негативну реакцію католицьких ортодоксів (учення Абеляра було двічі засуджено церквою на соборах у Суассоні і Сансі). Абеляр проголошував принцип віротерпимості, пояснюючи розбіжності у віровченнях тим, що Бог направляв язичників до істини іншим шляхом, тому в будь-якому ученні міститься елемент істини.